Сестри Тельнюк: «Коли вимовляєш «Моя любов» – готуйся до неприємностей»
19.01.2011

Сестри Тельнюк: «Коли вимовляєш «Моя любов» – готуйся до неприємностей»

Вони бережуть традиції української поезії і музики та створюють нові. Для мене голос Галі - голос землі, скель, підземних вод та скарбів. Голос Лесі - голос повітря, дзвонів, ельфів та янголів. Про музику та життя – розмова зі співачками.

- Галю, Лесю, я називаю вашу музику інтелектуальною та інтелігентною, це музика яка рухає не тіло, а душу та думки, а якою для вас є ваша музика?

- Це дуже приємно, якщо те, що ми робимо викликає такі чудесні асоціації. Але ж і відповідально! Справді, що ми собі думали, коли вперше захотілося увійти в «цей процес»? Головним орієнтиром було слово. Потрясаючо красиве слово Павла Тичини. А ще – довіра до батькових слів. Адже саме він говорив, «що добре і що погано». Тембр наших голосів. Думаю, що вірші і тембр вимальовували обриси перших пісень. Підліткова сміливість не давала жодного шансу на роздуми, а тому позбавляла штучності та надуманості. Ми правильно намацали стежку в пітьмі і пішли на світло прекрасних образів та музики, яка витворювалася ніби сама собою. Певно, кожен, хто «намугикав» собі під носа бодай одну власну мелодію за життя зрозуміють мене. Але не кожен зробить це своїм постійним заняттям. Ми спробували: і почалися випробування. Коли ти щось називаєш такими словами, як «моя любов», «моє життя» - готуйся до неприємностей: от тут доведеться робити те, що ненавидиш, чого не розумієш, до чого просто неготовий. Музика – це не лише краса у чистому вигляді. Для того, щоб донести її до слухача, до свого слухача (якого ще треба намацати в загадженому інформаційним сміттям просторі), не розбризкавши по дорозі ні краплини того чесного, красивого, щирого, високого, заради якого і творилося усе це диво, – треба таки потрудитися, зціпивши зуби. Перше з чим зі здивуванням зустрілися – нерозуміння поезії, покладеної на музику, неготовність слухача до сприйняття. «Та це ж так красиво!» - хотілося кричати на весь світ, а світ у відповідь «затуркано» мовчав, шукаючи радіостанції з шансоном і т.д. Естетизм – занадто висока і неподолана планка для стрибка. Дуже близька по духу нам дюдина якось сказала: «У вашій музиці є дві проблеми: вона інтелектуальна та ще й україномовна. А це поки що не поєднується між собою». От і ваше запитання: близьке нам по духу, і приємне, і рідне. Але говорити на ці теми, на жаль, ми можемо покищо лише в дуже-дуже вузькому колі.

- Нещодавно я отримала надзвичайне задоволення, слухаючи вас у Київському театрі Оперети, знаю, що багато ваших прихильників чекали на цю подію, наскільки вам було комфортно виступати в цьому залі і який, на ваш погляд, ваш ідеальний зал для виступу?

- Відверто кажучи, Оперета – не зовсім наша площадка для виступів з такими технічними вимогами, як програма «СОНМО». Сонмо – це «фентезі», але урбаністичне. Для таких програм найкраще було б готувати спеціальне приміщення. Але це неможливо ні за якими аспектами. В Києві велика проблема із концертними залами. Дуже важко собі уявити де можна було б повноцінно показати таку програму. Для акустичних програм ще можливо підшукати хоча б щось... та й то, лише теоретично. Ідеальний зал треба будувати самому, як власний музичний простір, а не брати його напрокат. Це в ідеалі. Можливо колись прийдемо і до цього. Вже ж була спроба фільму «Тельнюк: Rehearsal» на студії звукозапису «Комора». На нашу думку, експеримент вдався. І, перш за все, ще й тому, що ми були на «своїй території», у власній робочій ситуації, рідній атмосфері.

- Мені здається,що голоси також мають свої стихії та придатні до асоціацій. Для мене голос Галини – голос землі, скель, підземних вод та скарбів. Голос Лесі – голос повітря, дзвонів, ельфів та янголів. Галю, яка стихія ближче голосу Лесі? Лесю, а у вас із цим асоціюється голос Галини?

- Це так красиво сказано, що навіть не хочеться втручатися і додавати щось від себе. Звісно – Галин голос це підводні скарби, а Лесин – повітря, дзвони та янголи! Дякуємо!

- Галю, ви пишете вірші, Леся пише музику до всіх ваших пісень. Ще ви обираєте для пісень вірші наших сучасних поетів, поетів-класиків. Як ви знаходите саме ваші слова, відчуття, настрій в поезії інших?

- Вірші відбирає Леся. Не кожен вірш вартий того, щоб ожити вдруге в музиці. Пісня виходить тоді, коли музика і слово зчеплені між собою, як коханці. Це важко запрограмувати. Це вже відчуття композитора. Є вірші, які так і просяться, щоб їх музично приголубили. До речі, як не дивно, але в світовій композиторській практиці на деякі вірші написано по декілька мелодій, тоді, як інші залишаються непоміченими. Чи від своєї самодостатності, чи з інших яких причин. Леся, наприклад дуже не любить буденності в текстах, «побутовізму», надмірного філософування, заплутаності. Вона якимось чи то шостим, чи сьомим, чи ще якимось тільки їй одній відомим відчуттям обирає потрібне слово. І без любові тут неможливо. Поезію і поета треба любити, відчувати, тремтіти разом із ним. Текст має стати персональним, твоїм власним, рідним, навіть якщо його написали такі велетні, як Василь Стус, Леся Українка, Богдан-Ігор Антонич, Тарас Шевченко, Павло Тичина...

- Не можу обійтися без того, щоб не порівняти ваш новий альбом «Сонмо» із картиною, котру хочеться роздивлятися годинами. Які деталі музичні, словесні, яка мозаїка передовсім утворили альбом СОНМО? Мозаїка сну, фантазій, переживань, страждань, мрій, кохання. Життя між небом і землею: нерозгадане, незрозуміле, але чуттєве і, моментами, навіть дуже конкретне. Відчуття туги, смутку, щастя. Політ? Пірнання в глибини? Сходження на неймовірну висоту? Можливо усі ці складові стали основою СОНМО.

- Знаєте, мені завжди здавалося, що смерть та життя – неважко відобразити музично та словесно; янгола та демона, пекло та Едем. Грати на контрастах. А от які б слова, і якою була би музика, щоб ми побачили нашого з вами сучасника? Такого, котрий був би зрозумілим більшості?

- Насправді важко. Контрасти, але які? Коли є відчуття справжного щастя чи горя: тоді, коли вже Едем чи, навпаки, коли потрапляєш в пекло? Чомусь сміємо думати, що саме наші слова і музика потрібні сучаснику. Можливо він не може одразу зрозуміти усе про що ми говоримо. Але, насправді, все дуже і дуже просто. Любов, зрада, правда, брехня – з цього складається життя кожного з нас. Як написати так, щоб це було для всіх? Навіть не знаю. Ми робимо так, як можемо, як відчуваємо. Ніколи не ставили перед собою мети написати «пєсню на всє врємєна». Для цього потрібне яке особливо витончене почуття гумору.

- Ваша нова пісня віршована Оксаною Забужко. «Жінка з цитринами». Я цю поезію також бачу та сприймаю картиною. Смакую колір, знаю, чим вона пахне. Коли ви співаєте – ви відтворюєте це поетичне полотно. Але я хотіла б запитати, а ви, Галю, Лесю, жінки із чим? Що б було у ваших руках, думках, якби ви себе малювали?

- Могло б бути, що завгодно: цитрини, апельсини, помідори, яблука, груші. Міг би бути навіть ніж. Але якщо серйозно – цитрини – це, напевне, молитви. Невеличкі, короткі, неправильної, недосконалої форми. Кожна жінка промовляє їх собі для того, щоб забути погане, болюче, нетерпиме. Для того, щоб пробачити зраду, знайти в собі силу жіночого духу. Молиться за щастя своє, дітей, чоловіка. Жінка – богиня, яка постійно мусить молитися до свого єдиного Бога. В кожній так багато намішано усякого, що годі розібратися без келиха.

- Коли я вас нещодавно слухала, мені захотілося, щоб ви створили модерний балет. Як вам така ідея?

- Дуже гарна ідея! Відверто кажучи, думали про різне, а от балет на думку не спадав. Думаємо, що тепер матимемо шанс, розширити свої творчі горизонти!

 

розмову вела Лариса ДЕНИСЕНКО





reverbnation.com