"Дорога зі скла", сповнена любові
17.11.2011

"Дорога зі скла", сповнена любові

Світло, поезія, любов і музика – з таких ніжних матерій сплели свою нову програму сестри Тельнюк. Після революційної «У.Б.Н.», інтимної «Інкрустації» та грандіозної вистави «СОНМО», новий проект, в основу якого покладено вірші Оксани Забужко, попри «колючу» назву «Дорога зі скла», захлинає всеохопною любов’ю і життєлюбством. Навіть самі Галя й Леся кажуть, що такими перед глядачами вони постали вперше, а першими в Україні оцінити творчість оновлених сестер змогли мешканці нашого міста.

Мені хочеться щиро поспівчувати тим, хто цього не бачив. Професійний звук, чудове освітлення, класні інструменти – вже навіть технічне забезпечення викликало захват у знавців справи. А тріо симпатичних хлопців з віолончелями створювали неперевершене музичне тло для голосів Галі й Лесі Тельнюк. Ідеальним було усе – і голоси, що то зливалися, то розходилися, і мелодії, поєднані з текстами Оксани, котрі, здавалося, й не могли звучати інакше.

"Дорога зі скла", сповнена любовіА сестри змінювали мікрофони (це додавало особливого звучання і тембру), акопмонували собі на клавішах, дощовику, «трикутнику»… Без хореографічних чи театральних постановок вони зуміли досконало заповнити простір сцени, якраз настільки, щоб не втратити увагу публіки, але й не набриднути. Тож по закінченню програми у більшості глядачів було лише одне зауваження – мало. Бо хотілося іще світла, любові й тепла, яке так гарно зігріло всіх того листопадового вечора.

Про творчість, поезію і слухачів говорили із сестрами Тельнюк опісля, на прес-конференції.

- Вашу музику називають «альтернативою для дорослих», розумною, елітною. Як самі позиціонуєте власну творчість?

- Галя: Насамперед, це правдива музика. Бо мова народжує правду і навпаки, цей процес взаємопов’язаний. З одного боку воно ніби банально звучить, щирість і правдивість у творчості дуже важлива. І в теперішній час багатослів’я, коли слова пророків вживають злодії і люди губляться в цьому інформаційному потоці, цей правдивий нерв, котрий є в Оксаниних віршах, просто-таки підкорює, ти просто-таки купуєшся на цю правду.

Леся: Продовжуючи Галині слова, я б сказала, що кожен, хто є щирим у своїй роботі, уже автоматично є в альтернативі або андеґраунді. Тому що світ – а ви самі це знаєте, ми всі в цьому «варимось» - як каже Оксана, «впевнено котиться у прірву». Але ми разом не дамо йому туди впасти.

- Звідки найбільше черпаєте ідеї і чому обрали для себе творчість Оксани Забужко?

- Леся: Тексти дуже близькі нам по духу, вони такі, якими ми б їх могли написали. Галя теж пише прекрасну поезію, але вона в неї трішки інша за характером. Але якось після зустрічі і довгої неформальної розмови з Оксаною сестра запропонувала спробувати написати пісні на вірші Забужко. - Особисте знайомство з автором допомагає краще зрозуміти поезію і перейнятися настроєм?

Галя: Знаєте, ми з Лесею таки би мовити славимося у певних колах тим, що у нас написано дуже багато музики на класичну поезію – Леся Українка. Шевченко, Тичина, Симоненко, Антонич, Стус, була програма зроблена з віршами Ліни Костенко. Але в одній програмі, певно то була «Над нами небо», себе впіймала на думці, що у нас майже всі поети – мертві, у фізичному розумінні. Україна взагалі славиться цими нещасними, проклятими поетами, книжки яких водночас відсутні – бо їх фізично знищували. Я тоді подумала: «Боже, це у нас в цій програмі серед живих поезій – тільки мої».

І от ми прийшли до того, що познайомилися з Оксаною Забужко і, так би мовити, отримали від неї «добро». Хоча то не зовсім коректно, бо Оксана не та людина, яка може дати чи не дати «добро», вона настільки жива й потужна особистість - вогонь, ти не можеш не запалитися від неї і не включитися в цей палаючий вир її слова, енергетики. Ми відчули, що ці речі у нас співпадають, є співзвучними.

Життя вірша дуже коротке, мало яке поетичне слово живе довго, і навіть самі поети не люблять давніх віршів або ставляться до них як до минувшини. Та й взагалі цей вид літератури у світі відходить на маргінеси, поезія більше не пробуджує. Оксана Забужко сказала, що колись один інтелектуал відмітив, що за поезію вбивають або саджають у тюрми. А тепер на неї практично не зважають. І невелика кількість людей по-справжньому розуміє поезію як оту мовну правду, яка існує лише в вільному слові, в якому можна досягнути свободи і чогось високого і красивого. За поезією не стоїть ідеологія. Тим більше – за віршами Оксани Забужко. За ними - божественне начало.

"Дорога зі скла", сповнена любові- Як відбувається творення нових речей, що є первинним – текст чи музика?

- Леся: Щоразу інакше. Маємо й музику у чистому вигляді, багато її звучить у виставі «Інкрустації». Але в сильних віршах текст, звісно, первинний. А в такого сильного поета, як Оксана, є дуже хороше почуття ритму, темпоритму, фразування. І тут дуже складно не ввійти в конфлікт з музичною мовою поета, відчути музичність його вірша і не зашкодити їй, а співпасти і зробити щось своє. Бувають такі вірші, які не піддаються взагалі, хоч ти бийся коло них – а він не лягає на пісню.

Галя: А є такі, які не хочуть жити паралельно з музикою. Навіть народжується пісня, але живе дуже коротко. Одні вдаються одразу, над іншими доводиться працювати. Процес складний, але дуже цікавий.

- А є у вас більш чи менш улюблені пісні?

- Леся: Є такі, які легше даються. Переважно, як і творчим людям, найбільше подобаються останні кілька творів. Бо ще не відрізана пуповина, вони ще свіжі, емоційно людина ще ними живе, вони не покрилися пилом. А коли твір довго виконується, він «заростає».

- Ми говоримо багато про вірші, але все-таки ви – музиканти, до того ж світового рівня. Звідки захоплення музикою, хто прив’язав до неї любов і як відбувалося професійне зростання?

- Леся: Це вже наша десята чи одинадцята за рахунком програма. Ми весь час не те що в пошуках – робимо те, що любимо, і воно щоразу дуже відрізняється від попереднього. І в музичному сенсі – насамперед. Бо то зовсім різні програми. Одні – суто рокові, є інтимні дуже, де лише один-два інструменти задіяно. Є величезна і дуже цікава програма світового рівня – «СОНМО», не думаю, що в Україні хтось щось подібне робив, бо вона дуже складна. Зокрема, в реалізації.

- Сприйняття вашої творчості вимагає певного інтелектуального рівня, непідготовленим слухачам, певно, непросто. Які люди належать до вашої публіки, і чи намагаєтеся «виховати» з пересічних людей потенційних шанувальників «Сестер Тельнюк»?

- Леся: До поп-культури не належимо однозначно, тим паче, що у нас вона має якесь викривлене бачення. Та ніша, яку займаємо ми, Сергій Шишкін і подібні музиканти, на творчих людей багата. Але, на жаль, ми всі залишаємося реалізованими лише до певної міри.

Галя: Ті, хто мусив народитися і приходити на ці концерти, просто не народилися. Такі були передумови – покоління росли в страху. Навіть ставлення до поетичного слова в українців моментами викривлене. От чому ми так любимо Забужко, чому свого часу співали на слова Лесі Українки, хоча всі казали «Боже, це така складна поезія!». Нам дуже легко сприймалася оця її європейськість, відкритість, те, що вона така освічена. Поезія довгий час була дуже заідеологізована або надто жертовна. Як колись сказала Оксана в інтерв’ю, за вірші ти отримував або смерть, або дачу. Тобто в чистому вигляді вона не розвивалася. Але хороших поетів, з хорошими текстами у нас вистачає. Яка кількість людей готова це слухати? Час покаже.

Леся: На Заході величезний простір нормальної музики, поєднаної з нормальними текстів давним давно є й працює, такі відомі музиканти як Піт Гебріел чи Стінг співають дуже серйозні речі. В нас це тільки формується. Будемо сподіватися, що колись і ми матимемо пласт прекрасної культури з чудовими текстами, високоякісною музикою і з філософським заглибленням в житейські проблеми не з боку комерційного й земного, а з боку небесного.

- Знаю, що у вас за плечима багато проектів з різними музикантами, навіть спільна робота з гітаристом «The Rolling Stones». З ким би вам цікаво ще попрацювати? -

Леся: Хороших музикантів, з якими було би цікаво, є багато. Я думаю, на все воля Божа. Можливо, за рік вже й дамо відповідь на це. Головне, щоб ця людина була подібна на нас.

Зустріч із проектом «Тельнюк: Сестри» стала знаковою музичною подією, причому не тільки для міста, а й для України-мистецької загалом, адже саме в нас унікальна програма виконувалася вперше, тому й не дивно, що й сама Оксана Забужко телефонувала до дівчат, аби схвильовано запитати «Ну як? Відбулося? Можна вітати?». А ще ця акція мала благодійне спрямування – кошти, виручені за продаж квитків, будуть спрямовані на закупівлю сценічного освітлення для КМЦ. Наразі суми – 7950 гривень – недостатньо, але організатори і всі причетні сподіваються, що знайдуться іще музиканти, які долучаться до цієї справи.

Четвер, 17 листопада 2011





reverbnation.com