FACEBOOK: відгуки
05.12.2011

FACEBOOK: відгуки

Мене попереджали, мені писали в інтернетрях, мені особисто Іра говорила, але я не чув. Я так хотів послухати нову програму Сестер, що свідомість відмовилася впустити в себе інфу про те, що початок не о 19-й а о 21-й годині. Тому коли я припхався до порожньої зали, де Костянтин Костенко сидів і вислуховував налаштування звуку, на мене подивилися як на хворого. Ну, то таке…

Коли я збираюся слухати якусь, цілком нову для мене музику я намагаюся, все ж, спробувати вгадати бодай на дещицю, у який саме космос мене закинуть автори і музиканти. Я вже прочитав на той момент кілька відгуків, я чув колись на концерті в Київській опереті «Жінку з цитринами» на біс і не очікував від нової програми ані стилістичного продовження «Кульбаби», ані пролонгації «Сонмо»-кайфу. І гадав, що я приблизно уявляю собі, що саме я почую.

Коляда : Рефлексія з приводу Тельнюк : СестриНаївний! Ця «дорога зі скла», між іншим, і для слухача теж. Цю музику неможливо слухати розслаблено. Миттєво втрачаєш рівновагу і «вилітаєш з треку», як гонщик-роззява. Мусиш бути в тонусі. І після концерту не почуваєшся, наче ти відпочив, скинув напругу, абощо. Навпаки. На виході з зали у мене було відчуття, як після тривалого гірського переходу, де щоб побачити наступну панораму неймовірної краси, треба добряче попрацювати ніжками, відтак моральна насолода від краєвиду нашаровується на присмак приємної втоми у всьому тілі. Яка ж це була приємна втома! Наче розум зліз з печі, де залежався, і розім’яв, нарешті свою сіру «мускулатуру». Втім, за одним-єдиним параметром напруга таки спала. Зник острах стати свідком мистецької помилки. Сестри так високо поставили собі планку, що кожну прем’єру сприймаєш як прохід по високо натягненому канату. Любиш, того канатохідця, впевнений у його таланті і безкомпромісному «прицілі», а все одно долоні пітніють. Тим потужніша радість від того, що і цього разу все вийшло якнайкраще.

Як правильно, що на тих трьох віолончелях грають чоловіки! Не те, щоб я був прихильником розстановок «хлопчик-дівчинка», це тут ні до чого. Втім… Три чоловіка з челлами, попереду дві жінки з мікрофонами. І в авангарді… вільне місце перед надзвичайно стильним третім мікрофоном. Місце для янгола, істоти без статі, місце для правди. Мистецької чесності і правди, яких того вечора у театрі «Сузір’я» вистачало. Та і як можна було б співати «я у скверні, що зветься бальзаківським віком», якби за спиною сиділа якась дівчинка, стискаючи між колінами віолончель. Нє, акомпанувати таким пісням – справа чоловіча, (прихильників гендерної рівності просять не нервуватися).

Ніжна поліфонія і потужні «тутті» супроводу (і нічого, що всього три інструменти, це були саме «тутті») з одного боку. А з іншого – два вокальних майстра. Чи майстрині, як завгодно. Галя, яка може і сичати знервованим мудрим змієм, і проливати медом на рани свій широкий, як небо, спів. І Леся, яка, переконаний, резонує якимось янгольським хорам, коли співає, вільно ширяючи, як степовий птах, своїм діапазоном. Задіяний у програмі і ще один інструмент. Ні, я не про дрібну перкусію, яку час від часу і дуже доречно використовують Сестри. І не про вокодер, чи як там ця електронна біда, керована Лесиними клавішами, називається. Все це було і було дуже класно. Я про… очі. Галині і Лесині очі. Це можна побачити тільки живцем. Фото і відео передають щось лише тьмяним відблиском. Ці очі сяють. Сяють, бо інакше неможливо. Бо це єдино можливий спосіб життя. Творити і сяяти.

Щось я майже нічого не написав про саму музику. А як? Я звісно формулював і неологізми на кшталт «Тельнюкаліптика», згадуючи про відомий віолончельний гурт, і паралелі з останнім альбом Гебріела, накинуті кимсь із слухачів, намагався проводити. З точки зору стилістичної атрибуції чогось заковиристішого, аніж авторське «трансфьюжн» я навряд чи придумаю. Та й навіщо?..

Роман Коляда
December 5, 2011 at 11:41am





reverbnation.com