У.Б.Н.: український буржуазний націоналізм на сцені і в житті
10.02.2001

У.Б.Н.: український буржуазний націоналізм на сцені і в житті

 

Такого вiд академiчного театру iменi Марії Заньковецької не сподiвався нiхто. Прем'єра , як висловився один журналiст, вистава надовго забезпечила багатьом глядачам поживу для роздумiв. 
 
У.Б.Н.: український буржуазний націоналізм на сцені і в життіЦя музична драма, створена вiдомою спiвачкою Галею Тельнюк за мотивами листування вiдомого полiтв'язня Зеновiя Красiвського та Айрiс Акагошi -великий, майже 3-годинний, монументальний твiр. Твiр про сьогодення, про тих, хто, власне, й сидiв у залi - про людей, якi колись пiднiмали на щит нацiональну iдею, якi досi з нею живуть, i про тих, хто їх оточує. До Зенона (Народний артист України Федір Стригун), головного героя - приходять по черзi: його син (А.Козак), його колишнiй друг, теж полiтв'язень (П.Бенюк), лiкар з психлiкарнi (Б.Козак) i навiть його покiйна дружина (Народна артистка України Таїсія Литвиненко). Всi вони хочуть одного - щоб вiн залишив свiй - сарайчик-будинок, який собi збудував i в якому вже багато рокiв мешкає - та приєднався до них у передвиборнiй боротьбi за колишнього генерала. А вiн У.Б.Н. - український буржуазний нацiоналiст. Вiн не хоче пiдтримувати на виборах того, хто колись був його слiдчим. Вiн замкнувся на своєму , i єдина його втiха - писання та читання листiв Сiндi (Надiя Шепетюк) - американки, яка одного разу почала писати радянським полiтв'язням. I хоча Зенон радiсно зустрiчає своїх колишнiх друзiв, сина, але пiдсвiдомо вiдчуває, що вони вже не тi, якими їх пам'ятає. Вони бояться щось сказати, почути вiд нього. I всi прийшли до нього за наказом... Вони пристосувалися до життя i кличуть Зенона у свiй свiт. ... 
 
Як скiнчилася драма? Як i завжди в Українi: мовчки й трагiчно. Зенон спалив свiй ... Переживши концтабори та тортури, смерть дружини та соцiальне знущання, вiн не витримав реальностi України... Бо . Не секрет, що чистого нацiоналiзму в Українi нiколи не було. А iдеологи вмирають самi або їм . Фрiдрiх Нiцше написав колись: У слов'ян завжди було особливе ставлення до: ми любимо i поважаємо тих, хто помер, i не цiнуємо тих, хто ще живий. ... 
 
Що ж до самих виконавцiв, то просто треба сказати народним артистам України Ф.Стригуну, Б.Козаку, П.Бенюку, Т.Литвиненко, а також ще не народним, але також чудовим артистам А.Козаку та Н.Шепетюк, якi виконали головнi ролi. Бо, скажу вам, не кожен навiть молодий модерний артист наважиться так показати сучасне життя, зi всiма його лексично-полiтично-соцiально-iдеологiчними особливостями, як це зробила трупа академiчного театру iм. М.Заньковецької. Вся вистава пронизана явищами з реального життя: касети, горiлка , шкiрянки, шароварщина, батони, ковбаса, консерви i навiть такий винахiд сучасних пивоварiв, як. Цi , власне, i створювали у глядача вiдчуття причетностi до вистави. А в залi, скажу вам, сидiв весь Львова - вiд двiрника до представникiв облдержадмiнiстрацiї, сидiли тi, кому за 60, i тi, кому до 16. I кожен мiг знайти в котромусь iз героїв себе. Хто в синовi Зенона, хто в його друговi. Iсторiя про нас, про наше життя, про сьогоденну правду - так можна назвати. 
 
Прем'єрою у Львовi нiкого не здивуєш, але коли її розрекламовують у всiх ЗМI, коли вона має незрозумiлу назву - можна сподiватися на вибагливу публiку, розбещену на театральних фестивалях: iнтелiгентiв, студентiв, представникiв мiсцевих адмiнiстрацiй. I вони прийшли. Хоча, як i без глядачiв, без дiйових осiб вистави б, звiсно, не було. 
 
А отже, безперечно, успiх виставi також забезпечили чудовий дует, лауреати премiї iм. Василя Стуса сестри Тельнюк, власне, без яких не можна собi уявити цiєї драми. I якщо Галя - її автор (iдея проекту належить Андрiю Батьковському), то Леся Тельнюк - її композитор. А разом вони створили - це коли виходить спiвак (Галя Тельнюк) i спiваючи дає. Разом з ними живий звук i акомпанемент забезпечив джаз-роковий гурт , який, до речi, був чи не найреальнiшим виконавцем у всiй виставi. 
 
Ви можете запитати, чому саме у Львовi, саме в академiчному театрi було вирiшено зробити цю провокацiйну виставу. Виявляється, Мирослав Гринишин - київський режисер-постановник вистави - вважає, що саме львiвський театр - . А крiм того, роль Зеновiя мiг зiграти лише такий артист, як Ф.Стригун. 
 
I хоча вистава, прем'єру якої профiнансував Фонд , має стати репертуарною у театрi iм. М.Заньковецької, її також планують показати в Iвано-Франкiвську, Харковi, Сiмферополi, а можливо, i в Києвi. ,- сказав менi перед виставою її iдеолог i продюсер Андрiй Батьковський. Гадаю, i вiн, i глядачi залишилися задоволеними. А поживи для роздумiв пiсля вистави вистачить ще надовго. 
 
P.S. Сиджу, пишу цю статтю i слухаю радiо, а там також йдеться про прем'єру; про неї зараз йдеться всюди - в газетах, на радiо, в трамваях та у вуличних розмовах. Дзвонять на радiо молодi i старшi люди. Вони дiляться враженнями про побачене i почуте. Одна жiночка каже, що їй цiкаво було i пiсля вистави дивитися на , коли вони, , вискакували на вулицю, де їх чекали суперовi автомобiлi. А якась дiвчина рокiв 20 сказала, що вперше побачила у виконаннi академiчного театру . Сама вистава три днi поспiль повний партер, ложi та незмiнну у всi часи . Отже, спектакль дiйшов-таки до свого глядача - українського буржуа та нацiоналiста.
 
Зоя Скоронаденко
Дзеркало тижня
(подано зі скороченнями)
 





reverbnation.com