У.Б.Н.: на премiю iменi Ярослава Галана?
26.01.2001

У.Б.Н.: на премiю iменi Ярослава Галана?

Чому прем'єра занькiвчан у постановцi М.Гринишина не надається до мистецького аналiзу
 
Iрина й Iгор Калинці та iншi друзi Красiвських:
Занькiвчанський театр тiшиться - на п'єсу "У.Б.Н." про Зиновiя Красiвського люд купує шалено дорогi квитки i аплодує - дякує за потворний пасквiль. За старих часiв вистава, без сумнiву, заробила б премiю iм. Я.Галана. Але ми зберiгаємо в серцi зовсiм iншi образи i незабутньої Оленки Антонiв, i довголiтнього полiтв'язня - Зиновiя Красiвського. I зовсiм iншим бачимо i знаємо Олениного сина. На рекламнiй афiшi - портрет З.Красiвського, благородний, шляхетний, сповнений внутрiшньої чистоти i самоповаги. Таким ми знали його завжди. В основi вистави - начебто фрагменти з життя Зиновiя та Олени, а також листування З.Красiвського та представницi Мiжнародної Амнiстiї Айрiс Акагошi ... Отже, вистава про цих людей. Здається, цього достатньо, щоби переконати глядача, що йдеться про конкретнi iсторичнi постатi, про бiографiчну виставу.
 
КАЛИНЦІ: на премiю iменi Ярослава Галана? Починається дiя з виходу головного героя Зенона на тлi бомжiвської халупи - там "легендарний герой руху Опору", як написано в рекламi, начебто усамiтнився на старостi лiт. Вигляд у головного героя так само бомжiвський: вiн у якомусь жебрачому одязi, закутаний у коц, смалить файку, говорить сквернi слова i п'є горiлку. Перша його фраза - жаль, що вiн сам собi знищив життя (?). Єдиною "вiдрадою" Зенона є листи дiячки з Мiжнародної Амнiстiї, якi в потрактуваннi авторiв сценарiю та акторки набирають мало що не iнтимного змiсту. До Зенона приходить гебiст, лiкар-психiатр, у якому герой вистави пiзнає свого лiкаря-ката... Справдi, З. Красiвського намагалися зламати у психiатричнiй лiкарнi. Гебiст намагається схилити Зенона до спiвпрацi з генералом КДБ, який балотується в депутати Верховної Ради. Зенон вiдсилає його геть. Тодi приходить син Олени i розповiдає батьковi, що тепер вiн має пiвторарiчного сина, займається бiзнесом, є депутатом, має машину-iномарку, особняк i всi блага. Зенон звiряється синовi, що зберiг бункер з прихованою зброєю. Але син-депутат насмiхається з батькової нацiональної iдеї, з української мови, з його полiтв'язнiвського минулого, звинувачує у смертi матерi i, нарештi, також вмовляє агiтувати за генерала. I йде геть, отримавши вiдкоша. А зрозпачений батько викликає видиво покiйної Оленки, яка нагадує про свою смерть вiд поштовху трамвая, а потiм заводить, як баба-перекупка, звинувачує чоловiка, забороняє йому займатися полiтичною дiяльнiстю i так далi. Нарештi на сцену виходить ще один перевертень, також колишнiй полiтв'язень та учень Зенона. I знову ллється горiлка. Фiнал вистави: Зенон не витримує тиску гебiстiв, пiдпалює свою хижу, кидається з сокирою на всiх цих "героїв" i стрiляється сам... Зал кричить браво i до безпам'ятства аплодує!
 
На наше обурення автори вистави вiдповiдали, що, не зважаючи на всi цi факти, вистава є просто художнiм твором, де допустимi вигадки, i що йдеться про збiрнi образи. Хотiли б ми почути, чи такий "збiрний образ полiтв'язнiв" влаштовує всiх наших полiтв'язнiв i сталiнських, i брєжнєвських таборiв? Бо ми їх знаємо зовсiм iншими, ми їх знаємо героями, а не бомжами i поторочами!
 
А як викривлено образ Сина полiтв'язня - нинi одного з найактивнiших депутатiв Верховної Ради, кришталевої чистоти чоловiка, в якого нема, однак, нi iномарки, нi бiзнесу, i який живе в старому маминому особняку, де прожила його бабуся та дiдусь Томко i батьки, i де ще досi живе рiдна Оленчина сестра Марiя. Олена була любов'ю й окрасою товариства, де не боялися говорити все, що думали, органiзовувала у Львовi першi колядки, грошi за якi йшли на допомогу тодiшнiм полiтв'язням та їх рiдним, на чорноволiвський самвидав тощо. Прекрасний портрет Оленки пензля вiдомого митця Сельського чи не найповнiше вiдбиває всю її одухотворену натуру... Зналася i з пiдпiльним греко-католицьким духовенством, допомагала людям як лiкар i як патрiотка.
 
Переносила мужньо й арешти, й переслiдування чоловiка - В'ячеслава Чорновола, усю любов та енергiю вiддавала на виховання їхнього єдиного сина - Тараса.
Минули роки пiсля якогось макабричного, невмотивованого, радше iнспiрованого ворогами цiєї романтичної сiм'ї розлучення з В'ячеславом, iмпульсивним, нетерпеливим i гордим. Олена одружилася iз Зиновiєм Красiвським, який вийшов з ув'язнення, одружилася з глибокої поваги та пошанiвку i врятувала вiд неминучої загибелi в Сибiру. "Я щасливий, що маю Оленку, - розповiдав Зиновiй Красiвський, - хоча знаю, що єдина її любов - В'ячеслав. Але я вдячний долi, що подарувала менi таку незвичайну жiнку!". Тарас називав Зиновiя батьком, хоча невимовно страждав вiд розлучення рiдних, яких гаряче любив.
 
"Всевидюче КДБ", нездатне зламати Олену i В'ячеслава, заповзялося на Тараса, десятикласника: за знайдений пiд час одного з чергових обшукiв вiрш Тарас був заарештований. Сполотнiла, без сльозинки в очах, Оленка розшукувала сина. Вiн був звiльнений як неповнолiтнiй... пiд нагляд. Так починалася полiтична бiографiя дiтей полiтв'язнiв. Оленка турбувалася ними, знайомила зi свiтом мистецтва, культури, лiтератури. Не зважаючи на розлучення з коханим чоловiком, не забувала вона i про батькiв В'ячеслава. А при тому Оленка була у Львовi розпорядницею Фонду акад. Сахарова. Пiсля одруження з Зиновiєм Красiвським почалися новi випробування: терпiти Зиновiя у Львовi гебiсти не могли. Його вислали на заслання. Олена вiдвiдувала чоловiка, брала тривалi вiдпустки за свiй рахунок, намагалася якомога довше бути з ним. Розривалася мiж сином i чоловiком. Нарештi Зиновiй повернувся додому, в оселю, де царювала його красуня Оленка - вiн фотографував її майже кожну мить, тiшився її щирою посмiшкою... I працював.
 
Вважав, що працювати для добра нацiї - найважливiший обов'язок. Був вишуканий у словi, у листах, у зовнiшньому виглядi. Його листи до мами Iгоря Калинця сповненi животрепетної любовi до людей. Всi пережитi в неймовiрно жорстоких умовах роки немов не торкнулися Зиновiя: завжди дбайливо одягнений, естет з виваженими жестами, не переносив алкоголiкiв i пиякiв, нiколи не пив сам i не курив. Смерть Оленки перенiс вiдчайно. Не менш важко перенiс цю смерть i В'ячеслав - плакав, не приховуючи слiз. На похорон Оленки з'їхалися друзi з усiх кiнцiв. Слiв було мало - пiдкосило горе, ми всi вiдчули, що Львiв осиротiв... Зиновiй залишився з Тарасом, допомагав пiдняти з руїни старий особняк, а при тому кожну вiльну хвилину гасав вiд села до села, вiд мiстечка до мiстечка - будив людей. Коли Тарас одружився, Зиновiй переїхав на Iвано-Франкiвщину. "Молодi повиннi бути самi...". Але постiйно допомагав молодятам. До кiнця життя, до останнього свого подиху вiддався справi розбудови Церкви - "Церква - це також полiтика. Велика українська полiтика. Церква цементує нацiю, iсторiя нашої Церкви - це iсторiя справжньої України". Був у Комiтетi захисту УГКЦ. Такими вони були в життi... А на сценi? Т.Литвиненко випала прикра роль спотворити справжню Оленку, i спотворити якраз напередоднi п'ятнадцятилiття вiд її трагiчної загибелi. Але найганебнiше спотворено за задумом авторiв та режисера сина Оленки. О.Антонiв виховувала в сина культ батька, таку ж повагу до В'ячеслава виховував у Тараса i Зиновiй. Щороку Тарас вiдвiдував батька на засланнi, горнувся до нього. I Тарас рiс вдячним сином. Яким вiн буде надалi - покаже час. Але нинi вiн достойний iменi своїх батькiв. У рекламнiй афiшi це просто "син", без iменi. На сценi - депутат-виродок. На сценi - ляпас усiм дiтям полiтв'язнiв. Тим, якi не зрадили батькiвських iдеалiв, ба, навiть бiльше, - стали вище, виявилися й кращими, i цiльнiшими, i мудрiшими вiд нас.
 
Тарас Чорновiл, Дмитро Стус, Оксанка Гель, Оксанка Горинь, Звенислава Калинець... Вони нiколи не мали iномарок, бiзнес-структур, не шукали хлiба по заграницях, не звинувачували батькiв за те, що полишили їх маленькими, вибравши ув'язнення, не спилися, не пiшли на службу до власть iмущих ренегатiв. I нiколи не агiтували за "генерала КДБ"!
 
I це тi з нас, що наївно домагалися бодай якоїсь змiни "старого" на "iншого", але такого самого, маємо просити в них пробачення. "Ах, - кричав тонким голосом пiдстаркуватий син директора-гебiста, який звiльняв з працi ще батька Iрини Калинець, - ви проти цiєї п'єси, бо самi агiтували за Марчука!" Ось вiн - основний сенс п'єси: оплювати в образi сина всiх дiтей полiтв'язнiв, бо мертвi батьки не обуряться. А тi, що живi, не посмiють, бо ж самi "агiтували" за колишнього гебiста. Посмiємо! Бо своє гостре слово генераловi ми вже сказали! I ще скажемо не раз i генераловi, i колишнiм заграничним резидентам, а насамперед - винним у смертi В'ячеслава Чорновола "координаторам" i замовникам. Шановнi аплодуючi галичани, тiрольцi (за влучним висловом Костя Бондаренка), невже ви не розумiєте, що пiсля смертi батька намагаються морально знищити й сина? Знищити його побратимiв. Знищити їх не завжди фортунних батькiв. Знищити їхнi iдеали i потiшити рабiв, завжди готових на плiтки, самопожирання, самозневагу...
 
Звенислава Мамчур, донька полiтв'язнiв:
Не торкатимуся художнього рiвня вистави, скажу лише, що образ, створений Ф.Стригуном, далеко не героїчний. Свiтла пам'ять З. Красiвського (на афiшi та в програмцi конкретизоване саме це прiзвище) змушує нас не просто задуматися, а стати на захист i його доброго iменi, й українських дисидентiв взагалi.
Менi важко уявити собi п.Зеня в такому недолугому виглядi. Нескорений у поглядах i тому тупо закритий у своєму свiтi, бо Україна далеко не така?.. Але п.Зеник любив життя, людей, поезiю (i сам її писав), i таке безглузде закiнчення життя в жодному випадку не обрав би. Дисиденти вiдстоювали Церкву, писали статтi, вiршi, займалися науковими дослiдженнями. Сам п.Красiвський останнi роки вiддав розбудовi Церкви, був у Комiтетi захисту УГКЦ, допомагав у вiдновленнi монастирiв. Людина iнтелiгентна, скромна. Важко уявити, щоби вiн уживав такi брутальнi вислови.
 
А якою показано Олену? Насправдi Олена Антонiв була красунею незбагненної вроди, надзвичайно мужньою людиною. Пережила вона чимало, але дiм на вул.Спокiйнiй був тим "пунктом опори", про який згадують майже всi полiтв'язнi. Саме там готувалися знаменитi коляди i вертепи 1971 i 1972 рр. ( а де ви були тодi, панове фальсифiкатори?), саме в її хату поверталися люди з ув'язнення i знаходили там не лише матерiальну допомогу (одяг, грошi, харчi на першу пору), а й душевне тепло. У виставi Олена виведена iстеричною мiщанкою, яка увесь час бiдкається та йойкає над пропащим життям i просить чоловiка вiдмовитися вiд нацiональної iдеї. Гiрше не придумати, як спаплюжити свiтлу пам'ять Оленки, котра загинула трагiчно, i саме така смерть згадана у виставi - куди вже конкретнiше?.. Та найболючiше - син Героя. Який Герой змiг би дiйсно ним бути, якщо б не виховав свого сина гiдно? ( Цiкаво, чи режисер М.Гринишин i сценаристка Г.Тельнюк бачили фiльм О.Янчука "Нескорений" про генерала Шухевича? Пригадуєте той епiзод, де Юрко просить батька залишитися з ним у боївцi?) Невже хтось iз дiтей полiтв'язнiв може бути прототипом такого цинiка й негiдника, образ якого створив А.Козак? Хто з нас дослужився, запродався? Так, серед нас є депутат ВР, але це Людина з великої лiтери, яка не заплямила нi iменi батька, нi iменi матерi, нi взагалi дисидентiв. Менi тому так дуже боляче, бо я росла в колi цих людей, дисидентiв. Ми - дiти полiтв'язнiв, навiть гордилися цим статусом (можете запитати моїх однокласникiв). То чому така зневага? Для чого образ ворога народу виводити саме в дiтях дисидентiв? Невже сьогоднi це комусь вигiдно?
 
Андрiана Дячишин, приятелька Олени Антонiв:
Двiчi дивилася "У.Б.Н.". Це глумлiння над пам'яттю Олени Антонiв-Красiвської та її чоловiка Зиновiя Красiвського. Я знала їх, поважала i нiколи вiд цього не вiдмовлялася. Олена загинула 2 лютого 1986 р. у вiцi 49 рокiв. Зиновiй помер восени 1991 р. у вiцi 62 рокiв. Життя кожного з них зокрема та їхнє спiльне гiдне того, щоби бути вiдтвореним у художнiх творах. Але не так, як це зроблено у виставi, де Зиновiй - старий, знервований, в обуреннi хапається за сокиру, не спроможний висловити думку. Ось такий вульгарний образ "нацiоналюги", який витворила свого часу московська пропаганда. I в дусi цiєї ж пропаганди вiн "сорок рокiв тому встряг i досi не може вилiзти" - з боротьби, мається на увазi. I якщо герой такий уже невдаха, то i з'ява його дружини з того свiту така сама банальна. Вона, як належиться затурканiй бабi, дорiкає за те, що зiпсував їй життя. Та й синовi зiпсував кар'єру своїми iдейками. То ж йому нiчого не залишається, як плакати i мрiяти... Про американку, звiсно, бо українки здатнi хiба що дорiкати чоловiкам та гудити свiй народ-невдаху. У будь-якому разi рефрен саме такий. У виставi Олена виведена до банальностi побутово. То за що її вбили кадебiсти? Адже не за те, що вона начебто дорiкала чоловiковi за "нацiоналiстичнi iдейки". Олена загинула за те, що була борцем. Не стримувала вона Зенона вiд боротьби. Вона надихала його i сама боролася. Органiзовувала допомогу полiтв'язням та їхнiм сiм'ям. Її помешкання було мiсцем зiбрань нацiонально вiдданих iнтелiгентiв Львова. Там вони взнавали справжнi новини. Там вони обговорювали нацiональнi проблеми. Там вони плекали в собi дух. Магнетизм Олени, її мужнiсть i натхнення передавалися нам. Олена похована на Янiвському цвинтарi. Я провiдую її i сповiдаюся її пам'ятi. Що я скажу їй цього разу? Що ми допустили блюзнiрство? Що чужi нацiональному духовi митцi принижують українську жiнку, її героїку i жертовнiсть?
Авторiв i постановникiв "У.Б.Н." хочеться назвати в'язнями несумлiння. Коли я висловила режисеровi своє обурення, той вiдповiв, що має право на вимисел. Але ж, панове, цього права ви самi себе позбавили, бо прототипами назвали конкретних осiб. Якщо вам потрiбнi конфлiкти, то берiть їх iз життя нацiоналiстiв, цими конфлiктами насправдi можна висвiтлити їхнi шляхетнi риси. Творiть, а не руйнуйте українську вдачу! Якщо ви переконуєте, що ваш твiр - художнiй вимисел, то чому вашi герої такi банальнi? Якi джерела спрямовували вашу уяву? Напевне, не зустрiчi з живими ще полiтв'язнями та їхнiми дiтьми. Мабуть, i не свiтовi здобутки в зображеннi подвижникiв. Чому росiйськi митцi зображають декабристiв людьми найвищої культури? А їхнiх дружин такими ж саможертовними? Вони кидають сiм'ї та їдуть за чоловiками в Сибiр на довiчне поселення. Їдуть добровiльно, не дорiкають, не плачуть, а свiдомо йдуть на соцiальну жертву, щоб пiдтримати чоловiкiв-героїв. Реальна Олена теж ДОБРОВIЛЬНО поїхала на заслання в Ханти-мансiйський округ, щоб там пiдтримати свого чоловiка. Чому ж цього не показали? Чи на шляхетнi образи українця й українки в малоросiйському мистецтвi й досi iснує заборона? I у Львовi, i в добровiльному засланнi Олена пiдтримувала зв'язки з полiтв'язнями та їхнiми сiм'ями. Вона органiзовувала для них допомогу i за це терпiла наклепи кадебiстiв. Усi, хто особисто знав Олену, глибоко вдячнi їй, що в тяжкi часи вони мали моральну пiдтримку друга. I на Рiздво, i на Великдень - вiтання вiд Олени було. Були й колядки на чолi з Оленою. Але для неї не було робочого мiсця в Українi в той час, коли влада карала за "тунєядство".
 
Зиновiя нiхто не "втягував" в ОУН. Вiн був чiльним дiячем ОУН! Вiн був особливо небезпечним для окупацiйної влади. Але небезпека його йшла не вiд сокири i не вiд нервового надриву. Небезпека для влади йшла вiд його чесностi та волi, вiд мудростi й натхнення, вiд самопожертви й вiд органiзаторського таланту. От цього у виставi немає. Зате є витворенi росiйськими шовiнiстами атрибути українця - горiлка i сало! Я спiвчуваю акторам за тримiсячну затримку зарплатнi (що, певно, й спровокувало шлунковий образ), але мушу повiдомити: Красiвський був вегетарiанцем! Якби актори показали правду, то художнiй вимисел не образив би до слiз сивоголових жiнок, їм не довелося б вигукувати "Ганьба!". Вони вiдчували б удячнiсть за те, що вистава зруйнувала наклепи радянської пропаганди на борцiв за волю народу i показала правдивi образи тих, кому ми сьогоднi маємо дякувати за те, що нацiя збереглась i зберiгає волю до свободи й справедливостi. Але тi, хто готував виставу, цього не зробили. А Мирославу Гринишину хочу вiдповiсти: якщо Ви вважаєте священним своє право на художнiй вимисел, то визнайте за нами священне право на захист честi i пам'ятi.
 
Iрина й Iгор Калинці
Поступ №15 (673) 
26 січня 2001 року 





reverbnation.com