Напевно, всі, хто бачив цю виставу, хочуть знати, хто прототипи головних героїв. Бо ж недарма йдеться про зраду сина і друзів, недарма примарний «закордон» чомусь знаходиться поверхом вище за потойбіччя.

 

Ця тема буде актуальною завжди, бо з часом не змінюється кількість зрадників. Одні йдуть – інші приходять. Але деякі репліки говорили і про сучасність у фактах: в діалозі депутата Івана та Зенона (головного героя) частково йдеться і про «сирні війни» України з Росією, і про…вбивство Оксани Макар.

 

Войовничі фрази «А завтра на Москву – вперед!»,

«Хто сам не здох, того ми задавили»,

«Що він[син] за шмат гнилої ковбаси і депутатство нас з тобою[батьків] продасть!»

змінює намагання зрадників «перетягти» на свій бік головного героя

(«Нахрєн ти їй[Україні] здався?»),

переплітаючись із лірикою («А жар-птиці ночами за зорями мчать…а жар-птиці під ранок під вікнами сплять…»).

 

Як опиратися зрадникам людині, для якої останнім «острівцем» правди залишився власний майже розвалений будинок (а декорації і справді хилиталися так, що за акторку на третьому поверсі імпровізованого будинку під стелею зали було просто лячно), коли навіть померла дружина просить піддатися на синові вмовляння та агітувати за нового кандидата в президенти, коли друг, що разом із ним «раював» на Колимі, став депутатом і тішиться зі всіх благ, що чомусь йому належать, коли жінку зі США, з якою довго переписувався, називають вигадкою і кажуть, що вона давно померла в психлікарні?

Як відрізнити швидкоплинні моменти життя від випадків, які вперто повторюються і стають глобальними? Про це та інше розповіла Галина Тельнюк:

 

- Чи всі образи у виставі є збірними? Можливо, існують їхні прототипи?

- Це не публіцистична вистава і немає образів, повністю «змальованих» з конкретних людей. Просто багато хто себе впізнав. Та й до сьогодні багато людей шукають тих прототипів… Непотрібні пошуки продовжується, але це радує, бо викликає більший резонанс.

Хоча… я рада, що вже менше шукають ті «дулі в кишені». Залишаються просто образи, знайомі, напевно, кожному.

- Згадки про сучасність були внесені Вами, чи це ідея виконавців ролей?

- Я навіть не здогадувалася про цю імпровізацію. Коли вкінці вистави ми співали «Покритку», стало аж якось не по собі, так слова перегукуються з недавнім…спаленням.  Все повторюється – від  життя окремих людей до подій цілої країни. Це особливість театру – сцена стає своєрідною політичною трибуною, де актори можуть говорити. Не переповідати завчені тексти, а саме говорити, відчувати розуміння глядачів.

- Чи змінилася зацікавленість глядача, наповненість залу?

- Не дуже, але тішуся, що та зацікавленість є. Добре, що поставили нарешті цю виставу, хоч обійшлося не без допомоги Федора Стригуна. Тільки невідомо коли буде наступна вистава…

 

«У.Б.Н.». Текст – Галина Тельнюк, музика – Леся Тельнюк, акомпанемент – гурт «Всяк випадок», актори: Федір Стригун, Таїсія Литвиненко, Ярослав Кіргач, Євген Федорченко, Надія Шепетюк, Богдан Козак, Олександр Норчук, Ірина Швайківська.

 

Потреба в історичній пам’яті – кожен із нас.

gandzya.org.ua

3 квітня 2012 року

Фото: Юрій Дворник