Сестри Тельнюк : „Ми можемо грати на сцені лише себе...”
04.12.2000

Сестри Тельнюк : „Ми можемо грати на сцені лише себе...”

З канадських гастролей я і розпочав розмову із сестрами Тельнюк.
– З яким настроєм повернулися?
Г.Т. З гарним, робочим настроєм. Адже концерти – спосіб нашої реалізації. Відчуваємо моральне задоволення від 30 висмупів, які дали за 60 днів.....Ми щасливі, ща нас чув і бачив канадський глядач.
– Не турбувало, що основу слухача складали все ж не англомовна публіка, а діаспорна, яку часто змушує прихадими на кончерт чи інші виступи людей з України ностальгія?
Л.Т. Ну, українці Канади зараз зовсім не ті, що раніше. До того ж, як нам казали, вже давно під час концертів співаків з України зали не були переповненими. А під час наших віступів люди купували квитки навіть тоді, коли не було місць. У Торонто глядачі стояли в проходах. Це про щось та говорить.
Г.Т. До того ж, не зовсім точно казати, що ми мали лише діаспорного слухача. Було чимало англо- і франкомовних. Мистецька еліта з колишніх росіян. Виступаючи в Канаді, ми, на відміну від більшості наших виконавців, не пристасовівали програми, а чесно показали незультати нашої праці за останні кілька років.
– А рекламна розкрутка? Звісно ж, була лише в україномовній пресі?
Г.Т. Ми мали велике інтерв’ю в суперрейтинговій програмі „Breakfast television”, що йде на всю Канаду англійською мовою. Відкривали й закривали її двома піснями у прямому ефірі – Боба Ділана і Лесі Тельнюк, відповідно англійською і українською. Було тагож радіо СВС, місцеві FM- станції „Toronto star”, „ Glob and Male”, „Toronto sun”, „ Now”...Франко-мовна станція в Монпеалі крутила наші пісні майже місяць... Під час гастролей на всю Канаду йшла безкоштовна реклама наших концертів, а це насправді дуже важливо......
– Це вже щось близьке „вічним темам”.Я особисто не надто уявляю, як все це можливо в умовах сьогоднішньої української популярної музики.
Л.Т. Вічні теми – наявні в піснях більшості відомих співаків світу. Наша ж популярна музика надто грішить розважальністю або дешевими сентиментами.
– То що – ми всі такі провінційні?
Г.Т. Звісно ж, що ні, але комплекс неповноцінності таки присутній. Очевидно, все зв’язано із сьогоднішньою політичною та економічною ситуаціями. З таким поняттям, як провда. Правда, яку ти мусиш сказати. Останнім часом коли ти говориш правду – тебе вважають невихованою людиною. У цьому сенсі я і справді невихована. Для мене сцена – правда життя. Врешті, мабуть саме правда та щирість, помножені на професіоналізм, і забезпечили нам успіх у Канаді, адже той світ так просто тобі копійки не дасть. Тому канадці й купували наші касети, бо повірили, що ми справжні, що ми живемо, а не імітуємо життя на сцені....
Л.Т. Ми – люди, що протягом останніх років принципово співають лише свою музику. Бо лише так можемо виявити та реалізувати себе. Багатьом наша позиція чужа. Але якщо ми змінимо своє ставлення до життя, то зміниться й наша музика. Це все взаємозв’язане. І саме завдяки цьому ми досягли того, що після кондертів не було байдужих людей. Ми свідомі своєї місії, навіть коли дехто наживатиме її просвітницькою...

Розмову вів Семен Попелюх.

"Політика і культура"

04 - 10 Лютого 2000р.





reverbnation.com