«TRANSFUSIONS: Sisters»: болючий оптимізм нового музичного проекту
25.05.2012

«TRANSFUSIONS: Sisters»: болючий оптимізм нового музичного проекту

Навесні цього року один із найдавніших проектів української сцени «Сестри Тельнюк», що складається з двох сестер Галини та Лесі, представив нову програму, ні, нову власну трансформацію під назвою «Дорога зі скла» на вірші Оксани Забужко та самої Галини Тельнюк

Самі музики навіть вирішили, що стара назва проекту вже не відповідає сутності, тому вони віднині TRANSFUSIONS: Sisters, та наголошують, що нині ця формація не має нічого спільного з наявними рамками музичних стилів та напрямів. Та й справді, жіночий вокальний дует у супроводі тріо віолончелістів звучить дуже чуттєво, а вірші Оксани Забужко плюс музичні аранжування в такому собі рок-класичному варіанті створюють неповторну атмосферу, яка не має аналогів в Україні. Сестри вкотре підтвердили свою репутацію останніх, хто робить справді високе романтичне мистецтво в популярній музиці. Тиждень побував на першій із двох київських імпрез в театрі «Сузір’я» в загальному турі Україною, в якому наразі перебувають «Сестри Тельнюк», та поспілкувався з ними про «Дорогу зі скла», її створення та творчі плани дуету.

У. Т.: Як з’явилась ідея саме такої творчої форми?

 «TRANSFUSIONS: Sisters»: болючий оптимізм нового музичного проекту Галини та Лесі ТельнюкГалина Тельнюк: Ми дуже довго думали свого часу, в яке русло повернути «Сестер Тельнюк», адже, здається, було все – і рок-склад, і джаз-склад, і акустичний склад, театральні постановки. Ця форма, яка зараз з’явилась завдяки нашому саундпродюсеру Костянтину Костенкові. Якщо на музикантів надягти довгі чорні свитки, а ми б почали співати чужі хіти, то це взагалі було б схоже на Apocalyptica. В нас є те, що завжди відрізняє від всіх інших – Лесина музика.

У. Т.: І що це за стиль? Як ви самі для себе його визначаєте?

Г.Т.: Зважаючи на те, що всі рамки жанрів давно вихолостили себе, як і самі жанри, і у жодний спосіб з нами не пов’язані, як, зокрема, й із тим, що ми наразі робимо, ми разом із Оксаною Забужко придумали назву TRANSFUSIONS: Sisters. Якщо ви хочете збагатити власне життя не лише на духовному, а навіть на фізіологічному рівні крові, то вам варто послухати те, що ми робимо.

У. Т.: Чи нескладно вам працювати такий тривалий час саме у форматі «Сестер»?

Г.Т.: Навпаки, саме Лесине відчуття й талант придумати гарну музику на кожен віршований рядок й вирізняє нас з-поміж інших. І те, з чим ми носимося як курка з яйцем – наша двоголоса дуетна форма, доволі рідкісна у світі і складна за виконанням та аранжуванням. Хоча ми не намагалися спеціально ускладнити собі життя – це просто стан душі. Взагалі-то ми абсолютно різні в житті, але на сцені повністю зливаємося. Мабуть, відпрацьовуємо дане Богом.

У. Т.: Чому саме Оксана Забужко?

Г.Т.: Забужко розривала нас давно своєю поезією. А щодо «Музею покинутих секретів», вірші з якого й використовувалися для «Дороги зі скла», можемо сказати лише одне: якщо ви освічена людина, дотична до культури і хоч трохи розумієте красу українського слова, ви просто не можете цього не прочитати. Прочитати ці вірші – це підняти себе за волосся над усіма планками, що обмежують вас. Пам’ятаю, ми прийшли до Оксани на презентацію книжки, в буквальному сенсі напали на неї й одразу почали писати. Навіть не запитуючи її, адже це як із коханням – не можна ж спитати людину, чи можна її полюбити? Тому все відбулося так, як мало.

Леся Тельнюк.: Дуже важливо, що поетичні тексти Забужко – з тієї поезії, яка взагалі не потребує музики для того, щоб звучати, як пісня. Саме з такими віршами й цікаво працювати, бо вони рівень світової літератури.

У. Т.: На якого слухача ви розраховуєте з цією програмою? Адже вона доволі вишукана. Чи зможе її зрозуміти масовий слухач?

Л.Т.: Дуже хочеться, щоб щонайбільше людей змогли вловити вітри нашої душі. І це вдасться, тому що в цій програмі вибрані вірші – дуже легкі для сприйняття. Тож навіть пересічний слухач все чудово зрозуміє та відчує. От забрати його від телевізора і посадити в зал – трошечки спочатку будуть конвульсії, але далі все буде гаразд. А якщо серйозно, то якраз ця програма дуже доступна, бо емоційний, образний ряди вистраждані кожним членом проекту, тому сказане таким незаштамповане. Попри позірну серйозність, наш меседж й у цій програмі, й загалом – болючий оптимізм. І це суголосно меседжу Оксани, яка навіть, коли говорить про трагічні речі, завжди зберігає віру в любов і краще. Тому «Дорога зі скла» – це не похмура констатація факту, а сходження вгору своєї суті.

У. Т.: Чи плануєте ви, враховуючи згадану вами кіногенічність вашої нової програми, робити відео на неї? Не лише кліпи, а й у перспективі саме стрічки, може, короткометражки?

Г.Т.: Власне, вже знятий презентаційний кліп на пісню «Нічні метелики», режисером якого є Олександр Усік.

А щодо стрічок, то, звісно, плани є, не хочеться поки конкретики, щоб не наврочити. В кіно все це прекрасно вкладається, але потрібна гарна, потужна ідея, ретельно вивірена та сформована. Адже це лише здається, що легко зняти короткометражку, особливо коли є гарна музика й асоціативний ряд. Бо ж завжди артисти українські грішать тим, що намагаються втулити в один твір будь-якого мистецтва понад дві – три ідеї, що дуже ускладнює сприйняття глядача. Інакше цю ваду можна назвати невмінням вибудовувати гарну форму для власної творчої ідеї. Адже дуже часто так буває – прекрасна ідея, власні переживання, але банальне невміння вкластися в хронометраж, визначену кількість кадрів. Власне, невміння висловити завершену думку.  

фотогалерея події





reverbnation.com