SVKOLO: магія жіночої душі, або про концерт сестер..
27.05.2012

SVKOLO: магія жіночої душі, або про концерт сестер..

О, що Вам ця жінка?! Та, власне, й не жінка, а — острів:
До неї плисти по диму через цілий прокурений зал…
(О. Забужко)


26 травня 2012 року на концерт сестер Тельнюк у Запоріжжі “припливло” не настільки багато людей, як хотілося б, та і не мало як для нашого доволі інертного міста. “Плисти” декому довелось крізь свої упередження, крізь настороженість, крізь перші не дуже зрозумілі враження від знайомства з новою програмою сестер в інтернеті… Крізь власну лінь, крізь спокусу піти розважитись із друзями в кафешці, крізь весь цей “дим” власних уявлень і стереотипів про попередню творчість дуету… Та що казати, навіть ми, організатори цього дійства (творча група “Своєрідне Коло”), які давно вже хотіли почути і побачити Галю і Лесю в Запоріжжі, не до кінця уявляли собі, що ж це буде за програма із загадковою назвою “Дорога зі скла”. Три віолончелі? Два жіночих голоси? Поезія Оксани Забужко? Чи не буде все це надто штучно? Чи надто інтелектуально? Чи надто манірно? Як сприйме цю програму публіка, яка, скажімо, вподобала більш рокове звучання сестер? А як сприймуть ті, хто взагалі вперше про них чує?


Сподіваюсь, в неті ще будуть відгуки тих, хто відвідав концерт, тому зараз писатиму лише про свої враження.
SVKOLO: магія жіночої душі, або про концерт сестер..Я такого не чекала! Ні, я знала, що все буде на найвищому рівні, бо інакше сестри та їхня творча команда просто не вміють, але, що це буде так! Так… Як? Як словами передати весь той об’єм і глибину звуку, що втрачаються на всіх ютубівських любительських відео з концертів? Як передати ту енергетику, яка ллється зі сцени, і з перших нот переповнює залу, змушує затамувати подих і ловити кожне слово? Про яку штучність, про яку манірність, про яку надмірну інтелектуальність ви говорите, люди! Ця музика — це оголений нерв. Це найглибші, найпотаємніші переживання, це жіночість у своєму чистому вигляді, це безпорадність і водночас сила, це те, що не впадає у вічі при першому погляді… Це справді те, до чого треба “приплисти”, прийти. Це цілий Всесвіт під скромною оболонкою. Найскладніші філософські тексти завдяки музиці стають зрозумілими. Їх починаєш розуміти не головою, а серцем. Просто все стає ясно! І легко, на “ох-ох-ох!”, розсіюється туман, приходить осяяння, очищення, відчуття цілісності. Це — без перебільшення — магія. Магія Любові та Мистецтва! Магія Музики і Слова! Магія Жіночої Душі…


Та сьогодні всі ці слова, що я написала з великої літери, так заялозили, що, боюсь, для тих, хто не був на концерті, вони прозвучать занадто пафосно. А не хотілося б! Бо я не помітила жодного пафосу ані на концерті, ані в спілкуванні за лаштунками. Галя і Леся абсолютно щирі як у своїй творчості, так і в житті. Просто наш світ стає все більш штучним, ми так звикли, що скрізь потрібні якісь хитрощі, якісь прийоми, звикли до масок, до “іміджів”, до строкатих, як папуги, “епатажних зірок”, що нас справді шокує щирість. Вона обеззброює. І змушує повірити в існування якихось більш важливих речей, ніж те, про що нам нав’язливо кричать політики з бігбордів, штамповані “зірки” з екранів ТБ, недорікуваті діджеї радіоефірів…


Мені справді дуже прикро, що для того, щоб достукатись до людей, треба знову ж таки вигадувати “прийоми” і що артисти такого рівня змушені виступати в напівпорожній залі. Нам, як організаторам, дехто дорікав, що було мало реклами, що мало афіш висіло в місті, мало писали, мало казали… Звісно, озираючись назад, думаєш, так, треба було зробити ще те і те, сходити ще до тих і до тих, надрукувати, розвісити, постукати, умовити… Може, ще десяток чи два було б охочих відвідати концерт! Може… Та де були ті люди, які розказували мені про свою любов до творчості гурту? Ті, які вважають себе патріотами? Ті, які вважають себе закоханими у високе мистецтво? Ті, які люблять казати, що вітчизняного виконавця треба підтримувати? Все це питання, на які нема відповіді.
Та попри все це, позитиву, звісно, значно більше! За словами директора проекту, Назара Стригуна, Запоріжжя — перше місто, в якому, представляючи “Дорогу зі скла”, сестри заспівали на біс! І як вони це зробили! “Я любитиму тебе, навіть якщо ти тікатимеш і пручатимешся”, — під кінець імпровізувала Галя, а я собі думала: “Куди ж я втечу! Та хіба ж я пручатимусь!” Дякую вам, любі Галя і Леся, за той ковток Любові, що ви подарували. Дякую музикантам-віолончелістам Святославові Боровику, Ігору Пацовському і Макcиму Римару, що відкрили для мене надзвичайний, дивовижний світ цього інструменту. Дякую чарівникам техніки і звуку — Олегу Репецькому і Костянтину Костенко. Дякую Назарові Стригуну за довіру, співпрацю і розуміння.


Також дякую всім, хто словом та ділом допоміг в організації, всім журналістам, які лишились небайдужими до події, та тим, хто відважився цього суботнього вечора пройти “Дорогою зі скла” в Запоріжжі.


Сподіваюсь, далі буде!

Олександра Сергієнко
svkolo.org





reverbnation.com