ZIK.UA: феномен правдивості
17.03.2015

ZIK.UA: феномен правдивості

Музичний гурт «Сестри Тельнюк» існує на українській сцені з 1986 року. Здавалось би, достатній термін. Писали музику і тексти Галя та Леся Тельнюк, певно, скільки себе пам’ятали, але в сучасному історичному моменті їхня музика стала справжнім феноменом. І не тому, що оригінальна і професійна (точніше, не тільки тому), а тому, що їм вдається бути соціальними музикантами: реагувати і пояснювати свої реакції. Зрештою, стати чутливими, мов сенсор, до всього, що болить і що радує українців. Так було зі Стусом, так було із Майданом і їх кооперацією з Іриною Цілик та гуртом Kozak System, так сталося із програмою «Дорога зі скла» на вірші Оксани Забужко, так і з Тарасом Шевченком. Останньому і був присвячений вечір в театрі Марії Заньковецької. 

Якщо уявити український музичний простір великим ринком фруктів, то «Сестри Тельнюк» були би вишнями. Стиглими, такими, що наситились сонцем, смачними й красивими у своїй формі та змісті. З їхньої музики можна зробити і настоянку, і морс, і пиріг – все смакуватиме.

Так історично склалося, що імена великих часто монополізують. Це коли один виконавець показує публіці уявний патент: «Дивіться, я поклав на музику вірші поета Х. Тому слухайте мене і ні до кого більше не ходіть». Є в цій манері якась радянська нав’язливість і страх конкуренції, хоча погодьтеся, у випадку з Шевченком – це як мінімум дивно, бо його можна співати і в готичному стилі – як «Кому Вниз», і в поп-рок, як це свого часу робила Каша Сальцова і гурт «Мертвий півень», і з елементами хіп-хопу, як із цим легко вправлялися «Бандур-бенд».

У випадку «Сестер Тельнюк», вони дотримуються стилю арт-рок, де інтерпретації радше додають ще більше смаку. Сестри не «купують» і не привласнюють, не бояться говорити про Шевченка по-жіночому віддано, але сучасно, попри його брендовість. Вони беруть це добре настояне вино, випивають і у всіх відтінках описують відчуття від смаку. І глядач розуміє. В першу чергу інтуїтивно.

А як іще бути з Шевченком? Він страшенно не науковий, попри палке бажання деяких «діячів» його канонізувати; він складніший, аніж про це прийнято говорити; його потрібно відчувати, пропускати рядки крізь себе. «Шевченко для мене це...», – ось вона, формула сприйняття Кобзаря.

Феномен правдивості: Сестри Тельнюк і ШевченкоВ театрі Заньковецької перед глядачами відбувалася гра. Симфонічний оркестр, пісні, вірші – мікс. Федір Стригун читав кілька поезій із особливим шармом старої театральної традиції: пафосно, граційно, із запалом. Це та теплота, яку так несподівано забрав із собою Богдан Ступка і якої нам не вистачає в театрі. А потім «клац» і зміна правил – «Сестри» виконують «Тече вода», написану Тарасом Григоровичем за 3 місяці до смерті, із неймовірним оптимізмом і легкістю. І кожне слово в цій поезії, ніби полегшено видихає. Шевченко був близький до звільнення своєї втомленої душі.

А потім напруга і відчуття суспільного нерва в композиціях «І мертвим, і живим, і ненародженним...», « В казематі». І все про нас теперішніх, ніби читаємо хроніки нашої війни. Або, можливо, вона й не переривалася за ці 200 років? І яка вона, «наша»?

І тільки старша жінка в красивій сорочці поруч зі мною витирає сльози з очей, як «Сестри Тельнюк» знову дарують нам легкість – пісню «Садок вишневий» із музикою Валентина Сильвестрова. Незвичного й орнаментального, як завжди.

Перед кожною композицією кілька слів предісторії і власне ставлення – це особливий «тельнюківський» стиль. І глядач вмить знімає з постамента вусатого Шевченка в кожусі і шапці, раптом бачить у ньому і франта, і філософа, і того, хто сумнівався, і того, хто щиро любив свою землю, людину із особливим талантом, але головне – Людину.

У виконанні «Сестер Тельнюк» виходить правдива і дуже інтелігентна історія, яка залишає по собі слід. А цю інтелігентність ні з чим не сплутаєш і не проміняєш, бо вона тонка, не вульгарна і ненав’язлива.

«Я й не думала, що вони такі чудесні», «Я навіть очі закрив і слухав», «Ого, таке враження, що Шевченко в залі сидів», – це той самий народ, який і в XIX столітті шукав Шевченкового слова. Він у XXI знову приходить до зали і відчуває своє, рідне і сучасне.

Шевченко був унікальний тим, що йому завжди вірили люди. Вони знали, що йому немає сенсу брехати. Те саме вже у наш час роблять «Сестри Тельнюк».

І ти знаєш, якщо вони заспівають чи заграють, то це чесно, що тонкий голос Лесі та експресивніший Галі – це талант від Бога. І їм немає сенсу брехати…

Катерина Гладка
ІА ZIK





spotify.com
deezeer.com
music.apple.com