MEDIASAPIENS: концерт, за який не соромно
16.11.2015

MEDIASAPIENS: концерт, за який не соромно

На українському телебаченні подеколи трапляються дива. Ну не на всьому, а на одному окремо взятому каналі «UA: Перший». Переважно ці дива — в царині музики. Якогось уже давнього (березневого, якщо бути точною) недільного вечора тут транслювали концерт ТНМК в супроводі Молодіжного симфонічного оркестру «Слобожанщина» в Харкові. То було настільки неймовірне видовище для глядача, змученого поплавщиною, що залишалося хіба що повірити в інопланетне походження його організаторів. Ну й тих, хто наважився пустити його в прайм-таймі загальнонаціонального каналу.

Концерт «Наш Шевченко» Лесі й Галі Тельнюк, показаний каналом у суботу, 14 листопада, теж із цього ряду див. І хоча, як стверджує письменник Богдан Жолдак, «Бог буває», в це не ймеш віри аж до самого фіналу.

Дует Лесі й Галі так і називається — «Тельнюк: Сестри». І цим сказано все. Бо в них не лише кревна спорідненість, але й творчо-духовна.

Очікуючи на концерт, переглядаючи анонси до нього, читаючи інтерв’ю сестер, знаючи трохи їхню манеру виконання та смак до справжньої поезії (з іншою Галя й Леся не працюють), намагалася уявити, як вони впораються з поезією Шевченка. Проте всі фантазії і припущення навіть не наблизилися до того, що відбувалося на екрані. Те, що робили сестри Тельнюк на сцені, не відпускало ні на хвилину, від першого до останнього акорду. Як це вдалося виконавцям — незрозуміло.

Формально це, вочевидь, можна описати приблизно так. Композитор і виконавець Леся Тельнюк вибрала 12 віршів Тараса Шевченка й поклала їх на музику. 13-ту пісню для програми «Наш Шевченко», хрестоматійний «Садок вишневий коло хати», написав Валентин Сильвестров, присвятивши її сестрам. Керівник Національного симфонічного оркестру Володимир Сіренко розклав музику Лесі на інструментальні партії. Музиканти під його керівництвом ті партії сумлінно виконали. Дівчата під їхнє звучання заспівали на сцені актового залу Інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка 15 жовтня. І це, мабуть, усе, що глядачеві треба знати про підготовку цього грандіозного дійства.

А в наслідку вийшло те, що, здається, називається абсолютною гармонією, вивіреною до міліметра. Коли чутно кожний голос і кожний інструмент, які разом зливаються в ідеальну симфонію. Такої музики на вірші Тараса Шевченка досі не писав ніхто. І не виконував ніхто. І ніхто досі так поезію Шевченка не актуалізував.

Всі очікування полетіли шкереберть іще й тому, що сестри Тельнюк у новій програмі відмовилися від камерності та певної герметичності «для своїх». Те, що вони зробили з поезією Шевченка, — вищий щабель творчості, вихід на інший рівень, академічно-симфонічний, але вже для всіх. Утім, цей «академізм» просякнутий такою чуттєвістю й експресією, що рве всі греблі понять про нього як про щось архаїчне й непотрібне.

Сестри Тельнюк перевели поезію Шевченка в інший, суто «тельнюківський», інтимний формат. Точніше, це вже не формат, а новий вимір і рівень прочитання Пророка, вірші якого, зазубрені в школі, зазвичай лягають мертвим вантажем у найдальші закапелки пам’яті до чергових роковини.

Хрестоматійна жуйка зі шкільного підручника раптово ожила, розцвіла й забуяла, достоту як Шевченкові мрії про селянську утопію на тлі райських садів України.

Галя Тельнюк, розповідаючи про те, як вони з сестрою наважилися на створення «Нашого Шевченка», сказала, що це стало можливим лише після Майдану. Так, Кобзар справді був одним із символів Революції гідності. Недарма ж на кожну її подію, сплеск активності чи спад, не кажучи вже про розстріл Небесної сотні, завжди знаходилися відповідні рядки класика.

А очі Сергія Нігояна, який читає «Кавказ», забути просто неможливо. Тож те, що каже Галя, — свята правда. Концерту, до речі, передував такий собі екскурс в історію створення програми.

Назар Стригун, керівник проекту, розповів, що дівчата випробовували свого Шевченка на бійцях АТО. Воїни сприймали Шевченка як свого. Так само, підхопила Галя, як і мешканці Івано-Франківська, куди сестри теж возили «Нашого Шевченка», так би мовити, на пробу. Лише після цього, побачивши активну реакцію слухачів, вони наважилися записати програму з симфонічним оркестром.

Власне, концерт на «UA: Першому» — це не просто трансляція запису, а цілий фільм, куди увійшли інтерв’ю з Галею та Лесею, продюсером Олегом Репецьким, керівником проекту Назаром Стригуном та диригентом Володимиром Сіренком і, кажучи телевізійною мовою, «міжпрограмки». Бо кожну зі своїх пісень сестри супроводжували невеличким коментарем перед нею — вони розповідали або про історію створення композиції, або ж про те, що вона для них означає.

І Леся, й Галя не стомлювалися підкреслювати: їхній Шевченко — весь про любов і з любові.

«Ну ось і все. Насправді все це було про любов. Яка нічого не вимагає і нічого не просить», — кажуть Галя з Лесею в фіналі програми. І їм нічого заперечити. Адже навіть «І мертвим, і живим, і ненарожденним», знову ж таки, твір абсолютно хрестоматійний, як і «Мені однаково», «Тече вода з-під явора», «Давидові псалми», «Радуйся, ниво неполитая» чи вже згаданий «Садок вишневий коло хати» або ж «Упованіє», написано саме з цим почуттям поета до людей.

Аби збагнути, здавалося б, очевидну річ, що Шевченко — поет любові, а не пролетарської ненависті, як писали радянські літературознавці, треба дуже уважно вчитуватися в його рядки. Що й зробили Леся та Галя, привчені, як самі зізнаються, батьком Станіславом Тельнюком, філологом і письменником, до уважного сприйняття слова. Така прискіпливість до слова допомагає розгледіти фальш і відчути справжню суть сказаного.

А все інше в програмі «Наш Шевченко» — талант і дар передбачення. Який примусив Лесю написати пісню «Молитва» ще до Майдану.

Інна Долженкова
mediasapiens.ua





reverbnation.com