«Допоки любиш - ти щасливий. Коли щасливий - ти живеш»

Леся і Галя Тельнюк: «Допоки любиш - ти щасливий. Коли щасливий - ти живеш»

Український вокальний дует «Сестри Тельнюк», в період агресивної гібридної війни, - наче ковток цілющої джерельної води. «Ліки від розпачу», - кажуть музичні критики. Бо їхнє мистецтво - чисте! Українське! Інтелектуально-змістовні філософські балади, романси, фольк-рокові композиції, а капела, пісні з елементами медитативної мело-декламації, джаз-року, trip-hop. Музику пише Леся Тельнюк. Цьогорічного березня у Львівській обласній філармонії було представлено програму «Тельнюк: Наш Шевченко» вперше у супроводі академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії (диригент - Тарас Криса).
Доньки відомого українського письменника, літературознавця Станіслава Тельнюка та філолога, перекладача зі східних мов Неллі Копилової. Сестри кажуть: що вони щасливі, бо займаються улюбленою справою. Про сучасний шоу-бізнес, творчість, жіноче щастя заслужені артистки України Галя і Леся Тельнюк розповіли в ексклюзивному інтерв'ю «ЖЖ».

Галя: З концертами обїздили всю Україну: від Чернівців, Ужгорода - до Харкова, Запоріжжя, Маріуполя, Словянська, Горлівки, Краматорська. Окрім пророчої поезії Шевченка, яка обєднує Україну, виконуємо пісні на вірші Ліни Костенко, Оксани Забужко, Ірини Цілик, Василя Стуса, Богдана-Ігора Антонича та власні тексти. У глядацьких залах - чимало воїнів АТО. І це особливий слухач. Уважний, прискіпливий, знаючий. Слухач, для якого важливий текст, важливе послання поетів через віки.

- Були випадки, коли на концертах глядачі відверто проявляли свою зневагу до української культури?

Леся: У Харкові був випадок. Коли на нашому концерті «Шлях до Свободи» зі сцени актори Григорій Гладій та Назар Стригун читали тексти із книги «Літопис самовидців. Дев’ять місяців українського спротиву» про майдан, про перші жертви, пролиту кров невинно убієних, загиблих в АТО, деякі глядачі демонстративно вставали і виходили із зали. Афішували свою незгоду і непримиримість з цією темою та нашими піснями. І саме це свідчить, що ми - на правильному шляху. Якщо виконавець своїм мистецтвом може довести проросійського ворога до того, що він тікає з його концерту, - перемога для артиста. Значить влучили, сказали правду. І ті, хто приховував свою агресію, «засвітилися», бо не змогли слухати правду, яка лунала зі сцени.

- Ваш дует критики називають «останнім бастіоном високої поезії та музики у просторі сучасної української пісні». Ваша творчість - альтернатива сучасній поп-музиці?

Леся: Безперечно. Ми - поза шоу-бізнесом. Пливемо в різних океанах і ні з ким не конкуруємо. Це і робить нашу творчість альтернативною до загальноприйнятого «ящикового» формату.

Галя: Ми з ними - в загальному музичному світовому оркестрі, але в нас - різна музика. Завжди буде мистецтво і буде - шоу-бізнес. Глядачі, які йдуть «на сестер Тельнюк», думаю, не ходять на пісні «фабричного виробництва».

- Цікава ваша думка про сучасний шоу-бізнес...

Галя: Є талановиті люди, цікаві голоси. І їх немало. Та загалом побажали б українському шоу-бізнесу самобутності, дорослішання. Він вже не юний, але ще не дорослий, не сформований - в перехідному віці. Ще досі несе на своїх плечах елементи постсовкової культурки, тому і виглядає недолугою копією російського шоу-бізу. Але все так не буде. Віримо в це.

- Як реагуєте, коли співаки «крадуть» у вас мелодику, елементи театральних постановок?

Галя: Як не дивно, але шоу-біз завжди «живиться» творчістю тих, хто займається чимось своїм, самобутнім, неповторним, краде у них цікаві думки, влучні фрази, музичні ідеї. Але якщо наша творчість стає для когось доброю поживою, означає, що вони прагнуть бути кращими, стати творцями, а не гвинтиками в загальній системі…

- Коли кажуть: «Сестри Тельнюк «не в форматі», вам це імпонує?

Галя: Бути «не в форматі» - означає «жити» і залишатися собою. Не зраджувати собі. Шкода тих, хто з усіх сил намагається втриматися у «форматі», свідомо «ламає» себе. Це призведе до неминучої трагедії.

- З Ліною Костенко, здається, ви знайомі з дитинства. Як з нею познайомились?

Галя: Ліна Василівна - наша давня і велика любов. В нашій родині вона завжди асоціювалася із символом правди і мудрості. Памятаю, в молодших класах батько якось забирав нас зі школи. Зустрів там Ліну Василівну. Памятаю, розмовляв з нею біля школи, потім покликав нас. Це залишилося світлом у наших душах. Ми були горді, що ця видатна жінка, поезія якої була заборонена, знайома з нашим батьком. Кілька років тому в київському «Молодому театрі» Лідією Вовкун було поставлено виставу «Інскрустації» за віршами Ліни Костенко. Леся написала музику, яку у виставі ми виконували наживо. Деякі глядачі ходили на цю виставу по 10-15 разів. Під впливом цієї вистави багато хто з молодих людей почали вивчати українську мову, відкрили для себе поезію!

- До речі, про Станіслава Тельнюка. Якось ви мовили, що між вами та батьком ніколи не було барєрів...

Леся: Тато і мама формували наші світогляди в атмосфері поетичного слова. Тато вмів вселяти віру в себе. Мама завжди підтримувала.

Галя: Батько завжди розмовляв з нами як з дорослими. Помер у 55 років. До кінця своїх днів вів дитячі літературні студії. Якось запросив мене у студію на чергове зібрання. «Цей хлопчина, - показує на малого кирпатого хлопчика, - майбутній Ремарк . А той - майбутній Гоголь». Тато вмів окрилювати молодь, підносити людину в її власних очах. Я переконана, що вони в своїх серцях і донині несуть слова нашого батька.

Пригадую, у 12 років ми вперше побачили себе по телевізору і страшенно собі не сподобались. Навіть плакали. Я зателефонувала до батька у Спілку письменників: «Тату, ми такі некрасиві!». Він прийшов додому і «нагримав»: «Дівчата, як вам не соромно в собі сумніватися?! Не витрачайте на це своє дорогоцінне життя. Ви - найгарніші і найкращі на світі». І почав розповідати про Марію Заньковецьку, Миколу Садовського, Едіт Піаф, наводити «живі» приклади внутрішньої людської краси. У моменти відчаю згадую ці батькові слова.

А в 13 років, Лесю, пам'ятаєш? Ми написали свою першу пісню на вірші Павла Тичини. Батько послухав і вигукнув: «Дівчата, ви - геніальні! Пишіть! Усе вам вдасться!». Погодьтеся, як важливо для дитини почути такі слова. Адже дитинство і юність - найважчі періоди в житті, бо це час найбільших сумнівів. Одним необережним словом у дитині можна «вбити» генія. У вихованні своїх дітей намагалися наслідувати батька.

- Репетиції, концерти, гастролі... Вас часто не буває вдома. Ваші діти не нарікали, що зрідка бачили матерів?

Галя: У дитинстві син Роман мені сказав: «Знаєш, мамо, я передумав бути артистом. Не хочу, щоб мої діти страждали без мене так, як я без тебе». Але зараз грає на скрипці і, очевидно, що пов’яже своє життя з музикою. Лесин син Остап - також грав на скрипці, а за фахом - юрист. Батьки, як правило, хочуть бачити своїх дітей такими, якими вони собі їх уявляють. Та треба вміти змиритися, що діти хочуть обрати свій шлях. Важливіше, щоб діти просто були щасливими.

- Правда, що сім'ї сестер Тельнюк живуть в одному домі?

Леся: Так, живемо однією великою родиною. Наші чоловіки - люди творчі. Добре знайомі з нюансами творчого життя. З Олегом (продюсер проекту «Тельнюк: Наш Шевченко» Олег Репецький. - В. Ш.) познайомились у 17 років. Олег вчився у консерваторії, я - на факультеті оркестрового диригування Інституту культури. Любов до мистецтва переросла в кохання. Музика - Божа ласка, яка допомагає тонко відчувати один одного.

Галя: У нас з Назаром (актор, директор творчого проекту «Тельнюк: Сестри», син художнього керівника театру імені Марії Заньковецької Федора Стригуна та народної артистки України Таїсії Литвиненко. - В. Ш.) вже був маленький ювілей - 15 років йдемо разом по життю. Та романтика зустрічей в молодості - ніщо, порівняно з кількістю прожитих разом років. Наші хлопці - справжні чоловіки, докладають усіх зусиль, щоб ми могли творити.

- Скільки жінці треба для щастя?

Леся: Одні щастя вимірюють у каратах, а ми - в коханні. Важливо - бути у злагоді із самим собою. Скільки коханій людині віддаєш любові і турботи - стільки ж або удвічі більше отримуєш від неї тепла і великодушності. Недаремне кажуть, що шлюби укладаються на небесах, а серця «двох половинок» обєднує Всевишній.

Галя: Коли «своїй половинці» хочеться сказати: «Доброго ранку!», - ти любиш. Допоки любиш - ти щасливий. Коли щасливий - ти живеш. Допоки живеш - у тебе є майбутнє.

 

Розмовляла Валентина Шурин
для видання «Життя і жінка»