SOUNDCLOUD: рядок з автобіографії

«Це дивовижне враження, коли ти чуєш настільки потужну, до мурашок шкірою, композицію і одночасно, як інсайдер знаєш звідки і як вона виростала, з якого давно зароненого зеренця розвивалась і розпукувалась і це просто, як чудо споглядання зародження і розвитку життя в мініатюрі, тому що, вірш цей, який поклала на музику Леся Тельнюк в 2014 році, був насправді написаний мало не на чверть віку раніше, під кінець СРСР, і була в ньому, сказати б, шевченківська туга за минулою славою, в дусі класика, мовляв «славних прадідів великих правнуки погані», тобто, це було справді якесь таке дуже болісне оплакування мізерної теперишності і там були ось ці рядки «наші предки були народом, тим народом якого нема». Ну, знищили, мовляв, народи і нинішній не здатен на повстання.
Але, очевидно, був у цьому вірші ще той бойовий потенціал, який вразив композиторку, на підйомній хвилі нашого останнього Майдану, коли ясно було що народ є і народ здатен на повстання, що ми таки відбулися і що ми таки подолали, і ці предки, які стоять за нашою спиною набули зовсім нового сенсу, вони захищають нас. І ось тоді в ті найтемніші, найстрашніші дні зими 14 року Леся Тельнюк потелефонувала і сказала, що вона написала пісню на мій вірш. І потім Леся і Галя співали її акапелла на два жіночі голоси в Українському домі під час таки Майдану. Там відбулася прем'єра і це була, я б сказала, свого роду жіноча магія заклинальна. Крізь оці всі дими, стрілянину, трупи, смерті... знову бажання знищити цей народ, котрий, як виявилось є, звучали ці заворожливі два жіночі голоси, і це було щось зовсім нове, зовсім інше щось новонароджене і ось зараз в цьому аранжуванні, з цим музичним супроводом і в цьому виконанні, це щось іще інше, це щось таке, що розрослося сталося в міжчасі, що звучало на Марші під час Дня незалежності 24 серпня цього року і що, нарешті, стало якимось, по-своєму, теж хоровим маршем усього народу, який відчуває за собою своїх предків і який є.» - Оксана Забужко