ПРО: реанімація душі

15 вересня у Донецьку стартував літературно-музичний проект „Стусове коло”, присвячений пам’яті поета, правозахисника, Героя України Василя Стуса, постать якого є символом незламності духу, сміливості й сили, що дозволяє кидати виклик системі, яка звикла трощити усе живе, усе прекрасне... Поет, чиє життя закінчилось у 1985 році в карцері табору особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Пермської області, казав: „Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати – або вб’є, знищить мене. Але я не поступлюся!”. Саме цими словами відкрив літературно-музичний вечір син поета, Дмитро Стус, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, редактор газети „Київська Русь”.

Захід, а точніше низку заходів, що у найближчому майбутньому побачать мешканці східних регіонів – Донеччини та Луганщини, готували згідно з указом Президента України про вшанування 70-річчя з дня народження Василя Стуса за підтримки Міністерства культури та туризму України, громадських організацій та Донецької обласної держадміністрації.

Мовою музики, поезії, театру і спогадів сина поета – Дмитра Стуса, було відтворено незбагненну атмосферу, що не просто нагадувала про драматичні події біографії Василя Стуса, але й відкривала цілий світ почуттів, прагнень, нестерпного болю, який не ламає, а, навпаки, є джерелом сили й натхнення – світ пошани до одвічних цінностей: рідної землі, пісні, кохання, сім’ї, правдивого слова, людської гідності – Стусове коло. Життя Василя Стуса – це одвічна боротьба з тим, хто апріорі сильніший, але примиритися не можна.

Злочин – не реагувати на шовінізм та приниження культури й мови українського народу, подвійні стандарти та грубі порушення прав людини. „Як же можна миритись з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже нас – за 40 мільйонів”, – писав Василь Стус у листі до Андрія Малишка.

«Я боровся за демократизацію – а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури закваліфікували як націоналізм; мої невизнання практики, на ґрунті якої виросли сталінізм, беріївщина та інші подібні явища, визнали як особливо злобний наклеп. Мої вірші, літературно-критичні статті, офіційні звернення до ЦК КП України, Спілки письменників і до інших офіційних органів сприйняли як докази пропаганди та агітації...», - коментував Василь Стус рішення суду у 1972 році, за яким він був уперше приречений до ув’язнення.

Образ поета відтворював актор Театру російської драми імені Лесі Українки Роман Семисал. Дмитро Стус зачитував уривки з листів, ділився спогадами, розповідав про нелюдські умови, у яких жив і працював його батько у засланні... Простір залу наповнювався етно-роковими мотивами й глибоким, наче колодязь із темною крижаною водою, голосом Галини Тельнюк та заворожуючими елегійними мотивами голосу Лесі Тельнюк. Музиканти не дозволили глядачеві ні на мить відпочити від напруження, розколисуючи душі й вчиняючи у них пожежі. Ритм, сила співу, хвилюючі емоції українського поетичного слова, п’янка мелодійність, – усе це органічно засвоїлося світовідчуттям людей, присутніми на літературному театрально-музичному дійстві.

Як наголошує Марія Олійник, заступник голови Донецької обласної організації „Просвіта”, „Стусове коло” розпочинає свою роботу в Донецьку, адже Василь Стус у цьому місті прожив найтриваліший час. Проект згодом побачать усі українці, фінальний виступ відбудеться у Києві.

Організатори оцінюють захід перш за все як просвітницький, орієнтований на молодь, що сьогодні часто-густо вимірює життя шкалою матеріального, спираючись на показники комерційного успіху. „Стусове коло” прямує до протилежного полюсу, де найціннішими якостями людини є безкомпромісна чесність перед собою і непохитна принциповість.

„Ми намагалися здійснити реанімацію душі, – зізнається Галина Тельнюк. - Постать Стуса – світла, сильна і непереможна, попри увесь трагізм його життя, він був надзвичайно світлою людиною. До поезії Стуса можна доторкатися тільки тоді, коли ти робиш це абсолютно щиро.”

Зал Державного університету інформатики і штучного інтелекту, у якому й відбулося музично-театрально-літературне дійство, на жаль, не зміг вмістити усіх бажаючих відвідати „Стусове коло”, адже розраховано приміщення лише на 300 осіб. Тож про комфорт не йшлося – багатьом небайдужим до творчості і непростого життя відомого українського поета-дисидента Василя Стуса, довелося дивитися виставу стоячи.

Ганна Шевченко
м. Донецьк
спеціально для «ПРО»
світлини автора