Втеча

Галя Тельнюк

Світ надійних та вічно помитих машин,
озер блакитних та озер металік.
Запахів піцци та соків-фреш,
вибритих тіл та вибрито-свіжих газонів.

Загусла сльоза із кленового серця, –
символ добробуту й ситої смерті:
силіконо-рожево всміхнеться Тобі
на перехресті, на перехресті.

…І вже не тривожиться сірий туман
Безглуздям про подвиг й непевне безсмертя.

…Опущені плечі зелених дахів…
Далекі, облізлі од вітру тремтять…

Рідні колись, –
Заплакані плечі…

Струмені сліз, обірвався поділ,
Волоче нитками Час.

(Час за часом, час за часом…)

Лиш в сутінках тихо хрипітимеш:
“Здрастуй, брате далекий, з досвідом біженця!
Брате далекий, мій вічний втікач від
синього,
білого,
жовтого неба!

Брате далекий, мій вічний втікач
Подалі від себе, від себе, від себе…”