Спускаюся в зелений яр...

Спускаюся в зелений яр,
Спускаюся в ласкаве літо...
Висот неоновий покар,
Рожевість попеляста хмар
І запах липового цвіту...

І щось невловно елегантне,
Мов промінь, мов тривожний жест...
І вже невидимий оркестр
Своє виконує анданте...

Щебече птaство...
Мовби зал
Концертний,
Висяться колони
Німих дерев...
Музичний шал,
Бенкет музичний невгомонний,
Музичний грім,
Музичний гнів,
Музичне трепетне знамено!..

Пробачте, генії гаїв,
Що вас не знаю поіменно!

Ах, ми в бетонній глушині –
Немов у ліжкові Прокруста!..
...Простіть мені, простіть мені
Цивілізоване дикунство!