СЕСТРИ: повернення

Пiсня завжди була невiддiльна вiд щоденного життя українцiв. I зараз, у добу постмодерну, нас усе ще асоцiюють iз нею. Проте через рiзнi обставини справжня пiсня i є найбiльшою загадкою, адже вона часто лишається за межами iнформацiйного простору. Спробуймо вiдкрити деякi таємницi українського музичного генiя через знайомство з одним iз найбiльш парадоксальних гуртiв останнiх 20 рокiв — проектом «Тельнюк: Сестри».

Лицарство поетичне та на щодень

Леся i Галя, тобто дует «Сестри Тельнюк», є водночас сестрами i професiйним музичним колективом. Своїм народженням i в першiй, i в другiй iпостасi завдячують мамi — фiлологу, редакторовi, перекладачу зi схiдних мов Неллi Копиловiй; i татовi — письменнику, лiтературознавцевi Станiславу Тельнюку.

У тринадцятирiчному вiцi, коли вперше спробували себе як авторки музичних рок-балад, елегiй, пастелей, дiвчата бачили, що їхнiй батько перебував у позицiї протистояння тоталiтарнiй системi, захисту своєї творчої свободи i власної сiм’ї. То були неоднозначнi часи. З одного боку — український творчий ренесанс, пов’язаний з iменами Василя Стуса, Миколи Вiнграновського, Василя Симоненка, Лiни Костенко, Iвана Драча, Євгена Гуцала, Алли Горської... А iз iншого — трагедiї цих особистостей, на яких зазвичай чекали ГУЛАГи, писання «у шухляду» або поширення творiв засобами самвидаву. Тельнюк, на щастя, не потрапив на заслання. Сiмдесятi виявилися для нього дуже насиченими життєвими й творчими подiями: у 1972 роцi свiдчив у справi Василя Стуса i виступив на його захист, у 1974 видав лiтературну розвiдку «Павло Тичина», згодом свiт побачили його поетичнi збiрки. А далi поет мусив замiнити ГУЛАГ на БАМ — тобто вiдвойовував свободу тяжкою працею на будiвництвi Байкало-Амурської магiстралi.

Станiслав Тельнюк — серед перших лiтературознавцiв, який насмiлився реабiлiтувати ранню творчiсть символiста Павла Тичини. Вiн же й вiдновив добре iм’я українського поетичного слова перед своїми доньками. I батькiвська аскеза у творчому пошуку, i тичинiвський мелос дивним чином лягли в основу формування поетки Галини Тельнюк i композиторки Лесi Тельнюк.

Так народився їхнiй дует.

Лiрика без мовних кордонiв

Проект «Тельнюк: Сестри» повернувся в Україну навеснi 2007 року. Кiлька рокiв поспiль дует гастролював у США, Канадi, Великобританiї, Iрландiї, спiвпрацював iз вiдомими музикантами, зокрема бандуристом Юлiаном Китастим (США) та скрипалем Василем Попадюком (Канада). Разом iз гiтаристом Мiком Тейлором (екс-«Ролiнг Стоунз») спiвачки записали україномовну версiю пiснi-блюзу «Love in vain», пiдготували для американських слухачiв мультимедiйне шоу «Над нами небо»... I водночас встигли створити вiсiм повноцiнних альбомiв. Дев’ятий, «Жовта кульбаба», по-особливому причетний до повернення сестер в Україну. До нього увiйшло десять композицiй на слова Галини, Станiслава i Лесi Тельнюкiв. Альбом пронизаний особистими переживаннями людей, якi у щоденних пошуках любовi здатнi опиратися сiрiй буденностi, вироку розлуки i ще можуть зiгрiти своє щодення i життя своїх близьких сонячним теплом жовтих кульбаб.

Галина: — Нашi поїздки, нашi проекти за кордоном були постiйним пошуком власного шляху в музичному мистецтвi. Нам не так важко створювати свої пiснi. Обирали та обираємо тi тексти, якi нам близькi, однак завжди прагнули виробити i свою поведiнку на сценi, манеру говорити, представляти себе перед слухачами. Кожен наш альбом мав власне сценiчне життя — i у великих залах, i в бiльш камернiй атмосферi. Тому, можливо, ми так легко експериментуємо. Тому наш стиль — така собi «доросла альтернатива» з елементами джаз-року, блюзу, етнiчними мотивами. Тому нам легко спiвпрацювати i з академiчними колективами (наприклад, струнним квартетом Державного радiо України), i з джаз-роковими музикантами (Олегом Путятiним, Романом Суржею, Iваном Небесним i Миколою Томасишиним). Тому цiлком гармонiйно у наших музичних композицiях звучить українська бандура чи дримба поруч iз бас-гiтарою чи синтезатором. I тому наш слухач не має жодних вiкових або соцiальних обмежень.

Корабель сестер Тельнюк iнколи є загадкою навiть для нас самих, бо нашi обриси завжди присутнi в музичнiй дiйсностi, проте яких кольорiв наберуть вiтрила, у який час дня чи ночi ми знову виокремимося, не знає нiхто.

Леся: — Наш корабель-привид з’являвся бiля берегiв рiзних держав i культур. Зараз прiоритет для нас — український слухач i глядач. Адже тепер вiн iде у Європу, Америку, вiдкриває їх, захоплює цi простори в собi. Бiльше того, музика, що покладена на поезiю, на модерне прочитання українського свiтогляду, має захопити насамперед спiввiтчизника, який розумiє усi вiдтiнки нашої мови. До речi, саме глибинне усвiдомлення магiї слова через музику лежить в основi української музичної традицiї. Хоча й англомовна публiка позитивно сприймає нашi творчi пошуки, навiть бiльше — розумiє внутрiшню цiлiснiсть нашого музичного свiту, домальовує картини сприйняття наших пiсень i тим самим дає нове дихання нашiй спiванiй поезiї. Американський, європейський слухач не потребує особливих пояснень, вiн здатний розшифрувати нашу музику, зрозумiти найтоншi гранi цiєї естетики.

Протягом 2007 року ми зреалiзували гастрольний тур «Схiд — Захiд» на пiдтримку свого останнього альбому «Жовта кульбаба». Днiпропетровськ, Донецьк, Харкiв, Полтава, Одеса, Запорiжжя, Iвано-Франкiвськ, Тернопiль, Луцьк, Львiв... Вiд крайнього сходу до крайнього заходу ми вiдкрили для себе Україну, а наш слухач мав змогу вiдкрити для себе не лише дует сестер Тельнюк, а й власну спорiдненiсть iз нашими вiршами та музикою. Цей дiалог вiдбувся — i ми радiємо.

А сьогоднi розпочали роботу над новим альбомом, який стане ще одним поворотом у нашiй творчостi, ще одним способом щирої розмови зi слухачем, ще однiєю сторiнкою нашого життя, що вимiрюється поетичним рядком у музичному обрамленнi.

Поза полiтикою й полiтиканством

«Хто має силу ходити по гострiм камiннi, той завжди перейде по ньому до чогось високого, до вищого, нiж звичайно можна дiйти рiвними та гладенькими шляхами». Цi слова Лесi Українки як нiколи актуальнi для українського суспiльства. За велiнням долi нашi митцi нiколи не стояли осторонь суспiльних подiй. Часи змiнилися. Змiнилися герої та мотиви участi у полiтичнiй боротьбi.

Сестер не побачиш у полiтичних ток-шоу, на якi дедалi частiше запрошуються представники українського шоу-бiзнесу. Не виступають вони i на пiдтримку тiєї чи iншої партiї на виборах. Лишаються осторонь полiтики, проте з активною громадянською позицiєю.

У 2000–2001 роках дует розпочав спiвпрацю зi львiвським театром iменi Марiї Заньковецької. Галина Тельнюк проявила себе як драматург у роботi над музичною виставою «У.Б.Н.» («Український буржуазний нацiоналiст»). Цей твiр через сценiчний конфлiкт розкриває наново проблему української нацiональної iдеї, яка так i не втiлилась у життя незалежної держави через постiйнi манiпуляцiї представникiв нового полiтикуму. Адже вони сповiдують старi iдеї насильства над особистiстю. Лiрична лiнiя — кохання в листах головного героя Зенона iз американкою Сiндi — додали сюжетовi гостроти. Музику написала Леся Тельнюк. Сестри також грають на сценi — не в головних драматичних ролях, а в головних музичних, вони для вистави — нiби античний хор.

«У.Б.Н.» викликала неоднозначнi оцiнки в українському суспiльствi. Та й не дивно, бо, на думку її творцiв, це не просто неполiтичний, а цiлком антиполiтичний твiр.

Галина: — «У.Б.Н.» — це мiй меседж, послання людству. Це те, що менi хотiлося сказати i хочеться повторювати. Це, очевидно, згусток моїх вистражданих болiв, iз яких уже зроблено висновки. I тi висновки стосуються не лише мене, а й людей, чия доля пов’язана з Україною. На тi висновки i слова, менi здається, я мала i маю право.

Мої ж вiршi — то лише мазок сьогоднiшнього дня або вечора, завтрашнього ранку. Справжнього життя їм надає музика Лесi. Вона ж i пробуджує в слухачах художника, романтика, монстра, дитину... Наша творчiсть покликана через музику оживляти поетичнi рядки, надавати їм особистiсного переживання в душi кожного, хто їх чує.

Леся: — Гадаю, насправдi в нашiй творчостi кожен може знайти щось близьке й цiнне для себе. Бо вона фiксує емоцiї, у яких ми переживаємо себе, пробуємо ще раз струснути власний свiт. Щирiсть наших емоцiй спiвзвучна зi щирiстю кожної людської душi, бо це розмова про сокровенне, це оголення внутрiшнього свiту без вимоги оголення у вiдповiдь. Це перегук невиплаканих слiз, невисмiяного смiху, невисловлених розлук, незгаданих зустрiчей… Найбiльшим щастям для нашого дуету є те, що Галя пише вiршi, а я — музику. Це нiби продовження нас самих у творчостi, щоденне народження наших емоцiй, наших переживань, нас самих.

Проект «Тельнюк: Сестри» — це справжня сучасна поезiя, це музичний експеримент завдовжки дев’ять альбомiв, це сповiдування безкомпромiсностi й правди у життєвих виборах, це повага до слухача. Це просто Леся i Галя. Тельнюк. Сестри.

Ірина Плехова
спеціально для „Міжнародний Туризм”